Як Іван півнів ділив

Жив собі Іван. Нічого він у господарстві собі не мав, але розумний був і любив панів дурити. Знайшовся в Івана якось півень. Зварив його Іван і вирішив віднести до пана. Прийшов якраз на панську вечерю і каже:

— Приніс я панові в подарунок вареного півня!

Здивувався пан та схотів з Івана посміятися, дарма що подарунка одержав.

— Нас тут шестеро, а півень один. Поділи його, щоб по справедливості!

— Добре, — каже Іван, — поділю і себе не забуду! Пану дамо голову, бо пан і є голова. Пані — серце, бо пані — панове серце. Лапки — паничам, щоб, як півні, бігали. Крильця — панянкам, щоб як на крильцях літали. А тобі, Іванище, ціле тулубище.

Сподобався панові і його родині Іванів розум. За те, що перехитрив пана, дав той йому коня і віз жита. Приїхав Іван панським конем додому і сусіду похвалився, де такого набрав. А сусід Іванів був дуже заздрісним, хоч і був багатим.

Зварив той сусід аж п’ять півнів і поніс до пана. «Я за п’ять півнів візьму у пана цілий маєток!» — думає собі.

Приходить він до пана на вечерю.

— Оце, — каже, — паночку, — дарую вам п’ять півнів.

— Добре, — каже пан, — нас із тобою тут семеро, а півнів п’ять, ану ж поділи!

І так думав сусід, і так міркував, ніяк не виходить! Кличуть тоді до пана Івана. Прийшов Іван. Подивився та й каже:

— Як уже у світі так заведено, не будемо від Трійці відступати! Отож, пан, пані та один півень — трійця! Панич, ще один панич та ще один півень — трійця. Панянка, ще одна панянка та один півень, то трійця. Іван, півень і ще один півень, теж трійця!

Подивувався пан з родиною Івановому розуму і знов його наділив, а багатого сусіда Іванового прогнав, щоб не брався не за своє діло із заздрощів.