Жив собі на білому світі один веселий майстер, який заробляв на життя тим, що ліпив нові та лагодив старі горщики. Звали його Горщиков’яз. Везе, було, він на продаж у місто товар і наспівує:
— Гарні горщики продаю, горщики в’яжу! Купуйте!
Почув те цар. Сподобалося володарю, що перед ним хоча й бідна, проте весела людина.
— Чому ти такий радісний? — запитує правитель чоловіка.
— Як мені бути сумним, якщо я ніякого лиха не знаю?
— Чи знаєш ти, яка є біда, всім бідам біда? — поставив володар дивне запитання.
— Так, — мовив на те селянин, — звичайно знаю.
— Добре, тільки нікому не розповідай, — сказав мудрий повелитель, — я хочу, щоб мої міністри відповіли.
Скликав цар трьох поважних міністрів і питає:
— Скажіть, яка є біда, всім бідам біда? Якщо відповісте, то залишитеся на посаді, а якщо ні — підете геть.
Дав на роздуми три дні. Пішли міністри шукати мудреців, одначе даремно. Зібралися пихаті багатії в палац в призначений час.
— Ну що, відгадали? — поцікавився повелитель.
І тут із вулиці долинуло:
— Горщики продаю! Горщики в’яжу! Чудовий посуд!
— Царю, накажіть, аби не кричали під вікнами, — сказав один міністр, — це заважає!
— Нехай майстер співає, якщо він ніякої біди не знає! — мовив мудрий правитель.
Тут підвівся один із царських міністрів і цікавиться:
— Чи не відгадає він загадку?
— Запитайте, — дозволив володар, — все можливо.
Наступного дня найстаріший чиновник відшукав веселого Горщиков’яза.
— Чоловіче, відгадай загадку: яка є біда, всім бідам біда?
— Заплати сто золотих! — відповів на те селянин.
Відрахував чиновник сто монет. А Горщиков’яз і каже:
— Немає найгіршої біди для людини, як злі сусіди! Вони про тебе що хоч вигадають і всім розкажуть.
Пішов підданий до правителя з відгадкою. Дорогою зустрів другого міністра.
— Ну що, відгадав Горщиков’яз? — запитав той.
— Так, за сто золотих.
— Я ніколи не дам такі гроші за відгадку, — закричав чоловік. — Надто дорого!
Та хоч і злий він був на селянина, проте міністром хотілося залишитися. Довелося йти до кмітливого майстра.
— Скажи мені, — звернувся до простого чоловіка, — яка є біда, всім бідам біда?
— Плати сто золотих.
— Чи не забагато?
— Ні, — мовив чоловік.
Заплатив міністр гроші.
— Немає більшого лиха, ніж сварлива дружина! Щоб не зробив, їй усе не так. Важко такій жінці догодити.
Прийшов до розумного Горщиков’яза і третій міністр.
— Гей, чоловіче, яка є біда, всім бідам біда? — запитав.
— Плати сто золотих — відповім, — мовив селянин.
— Чи не бачиш, що я царський міністр? Мені повинні безкоштовно відповідати!
— Бідній людині я б відповів, а тобі, пане, не скажу. Адже маєш чим заплатити.
Розлютився чиновник не на жарт і пішов ні з чим. Наступного дня він знову до селянина. Та відповіді не дістав, шкода було віддавати великі гроші.
Третього дня Горщиков’яз сказав жадібному пану:
— Бачу я, що ти дуже хочеш чути відповідь. Гаразд, я без грошей скажу, тільки ось що зроби: вези мене на візку на царський двір.
Довелося міністрові запрягтися й везти кмітливого Горщиков’яза. А той сидить на візку й весело вигукує:
— Горщики! Кому горщики?
Почув його правитель і вийшов. Бачить: тягне третій міністр візок, на якому повно горщиків і майстер сидить.
— Хто тебе везе? — запитує володар Горщиков’яза.
— Нерозумна голова! Найгірше за цю біду не знайдеш, — відповів чоловік, — адже з нерозумною головою дуже важко на світі жити.
— Бути тобі, Горщиков’язе міністром. А цей відтепер ліпитиме горщики! — оголосив вирок мудрий правитель.