Василь — царський син

Ішов бідний старий мимо царського саду. Зірвав яблуко без дозволу. Охоронець схопив діда і привів до царя. Той посадив його до в’язниці. А у царя підростав син років дванадцяти. Прийшов хлопець до старого і каже:

— Я тебе відпущу.

— Якщо зможеш, відпусти.

Пішов син до матері, викрав ключ і відпустив старця. Коли він його виводив, старий говорив:

— Синку, чим же я повинен тобі віддячити? Підростеш і якщо будуть у тебе якість неприємності, згадай мене і скажи: «Дідусю Залізний Ніс, допоможи мені».

І старий пішов.

А раніше звичай був у царів відправляти дітей мандрувати за кордон, перевиховуватися. Його також вирішили відправити. Пішов він пішки. Але одного відпустити побоялись, відправили з ним солдата. Дали їм обом документи, хто вони такі і звідки йдуть.

Довго йшли степом, пити захотілося. Знайшли стару криницю, а води дістати ніяк, глибока дуже.

Спустив солдат царського сина в криницю на мотузці, а назад не захотів витягати. Царського сина звали Василем. От солдат і говорить йому:

— Василю, якщо документами обміняєшся, то випущу тебе з криниці. А якщо ні, то залишу там.

Погодився царський син. Обмінялися вони документами і пішли далі. Приходять аж в Англію. Їх там гарно прийняли. Цар солдата поселив у світлиці, а Василя на конюшні. Жили вони там декілька років.

У царя була дочка. Закохалася вона в конюха, бо він хоч і конюх, але обличчя у нього царське. Солдатові стало прикро, що царська дочка закохалася в конюха. Приходить він до царя і каже :

— Ваша дочка знається з конюхом.

Цар і цариця розсердилися і вирішили відправити конюха вантажником на пароплав. Але дочка продовжувала зустрічатися з Василем.

Вирішив цар відправити царського сина пасти коней далеко в степ. Коли він поїхав, дівчина засумувала. Схудла так, що ніякий лікар вилікувати не може. Одного разу говорить вона матері:

— Я бачила сон. Скільки є у нас слуг, то всіх потрібно зібрати і нагодувати вечерею.

Так вона думала, що Василя побачить. Зібрали всіх, пастухи вирішили також піти. Але доглядати коней треба ж комусь, тому залишили наймолодшого — Василя.

Коли пастухи поїхали, царський син покликав дідуся Залізного Носа. А він тут як тут. Розповів царський син усе йому.

— Ну, що ж ти тепер хочеш зробити ?

— Хочу оженитися і жити в місті, а ще бути сильним.

— Сідлай коня.

Поїхали вони. Привів старий Василя до своєї сестри. Вона також була чаклункою. Їй він усе і розповів. Принесла сестра відро чудодійної води і наказала випити дев’ять черпаків.

Випив царський син і сам здивувався, звідки сила взялася. Величезний камінь перекинув через хату, як пір’їнку. От він і каже діду:

— Піду в місто женитися.

Але чаклун порадив йому не поспішати, бо буде ще війна. Прийшов Василь назад до хатинки пастухів, але їх ще не було. А коли повернулися, то розповіли, як пройшла вечеря.

А царська дочка після цього ще більше схудла. Просить матір ще раз зібрати всіх слуг на вечерю, тільки щоб нікого не забули. Цього разу і Василь приїхав. Попросила дочка в матері дозволу потанцювати з парубком. І ось цілий вечір з ним протанцювала. Після цього їй стало дуже легко.

Минуло ще трохи часу. А раніше був такий звичай. Якщо царська дочка не виходила заміж до двадцяти років, то її віддавали змієві. Прийшла дівчина до Василя і просить, щоб він одружився з нею. Але парубок сказав, що поки що не може женитися.

Повезли царську дочку на берег річки, зав’язали їй очі. А перед тим вона сказала батькові:

— Якщо змій мене з’їсть, закрийте Василя в кімнаті і не годуйте. Нехай і він загине, якщо я через нього буду помирати.

Посадили його і замкнули. Згадав Василь знову про діда-чаклуна і попросив допомогти. З’явився дід і царський син йому все розповів.

— Нічого. Будемо воювати, відвоюємо.

Зробив старий Василя мухою. Вилетів він непомітно з будинку, опинився на березі і став за спиною царської дочки. Прилетів одноголовий змій і стали вони битися. Царський син відрубав голову змія і врятував дівчину.

Коли хлопець звільнив її, вона питає:

— Хто ти такий і як тобі вдалося перемогти змія?

Він сказав, що проходив мимо і вирішив урятувати. Тоді дівчина зняла з руки перстень і подарувала Василеві. Зробився парубок знову мухою і залетів до кімнати.

Повернулася царська дочка додому і знову просить Василя одружитися з нею. І цього разу він знову відмовив їй.

А той солдат, що назвався царським сином, також їздив відвойовувати дівчину у змія. Посидів десь у кущах і сказав цареві, що то він її звільнив.

Ось знову повезли царську дочку триголовому змієві. Цього разу Василь також відвоював її, за що отримав від дівчини золотий хрестик. Третій раз прийшлося Василеві битися уже з шестиголовим змієм. Переміг і цього разу, але змій поранив юнака в бік. Звільнив царську дочку і знову не признався, хто він. Дівчина скинула з себе білу сорочку і перев’язала рану царському синові. Він знову став мухою, прилетів у кімнату й ліг спочивати.

А солдат усі три рази їздив звільняти царську дочку і весь час говорив, що це він переміг змія. Вона повинна була стати його жінкою, бо так обіцяв цар. Готуються всі до весілля. А дочка все-таки не забула Василя. Коли сіли за стіл, вона й просить батька, щоб випустив Василя на вечір. Батько говорить:

— Твоя справа. Ти сказала його посадити, ти можеш і звільнити.

Пішла дівчина до царського сина, відімкнула двері, стала будити і побачила свою сорочку. Зрозуміла все дівчина, привела Василя до батька і розповіла, хто її від змія врятував. Батько не відразу повірив.

Тоді Василь, царський син, розповів усю історію з цим солдатом. Вийняв з кишені перстень і золотий хрестик, який подарувала дівчина. Солдата вигнали геть з-за столу. Зіграли весілля і став царський син жити зі своєю дружиною щасливо у мирі та злагоді.