Тхір

Був собі дід та баба, і внадився до них тхір курчат тягати. Перетягав усіх, а тоді прийшов і куріпочку забрав. От дід і каже:

— Піду я, бабо, тхора вб’ю.

Та й пішов. Іде та й іде, дивиться, аж лежить кізячок.

— Куди ти, діду, йдеш? — питає.

— Тхора бити.

— Візьми й мене.

— Ходім.

Пішли вдвох, аж лежить лико.

— Куди ти, діду, йдеш?

— Тхора бити.

— І я з тобою.

— Ходім.

Пішли втрьох, аж лежить кийочок.

— Куди ти, діду, йдеш?

— Тхора бити.

— Візьми й мене.

— Ходім.

Пішли вчотирьох, аж лежить жолудик.

— Куди ти, діду, йдеш?

— Тхора бити.

— Візьми й мене.

— Ходім.

Пішли вп’ятьох, аж лізе рак.

— Куди, діду, йдеш?

— Тхора бити.

— Візьми й мене.

— Ходім.

Ідуть вшістьох. Аж біжить півник.

— Куди ти, діду, йдеш?

— Тхора бити.

— Візьми й мене.

— Ходім.

Прийшли до тхорової хатки, а його нема вдома. Вони й поховались там. Жолудик у піч поліз, кізячок на порозі ліг, лико під порогом, кийочок на горище заліз, рак у помийницю вскочив, півник на жердочку сів, а дід на піч ліг. От прибігає тхір, а жолудик з печі:

Тхоре, тхоре, що то буде.
Прийшли в гості добрі люди,
Хочуть тебе вбити,
Куріпочку освободити.

Тхір говорить

— Що то таке?

А жолудик розігрівсь добре та тільки лусь, лусь! Як злякається тхір, та до помийниці, а рак його за ногу. Він на жердочку, а півник його клюк у голову. Він до порога, посковзнувся на кізячкові, упав та заплутався у лико, а кийочок з горища упав, та й убив його. Дід забрав куріпочку, півника, курочок та й пішли додому.