Був собі дід та баба, і внадився до них тхір курчат тягати. Перетягав усіх, а тоді прийшов і куріпочку забрав. От дід і каже:
— Піду я, бабо, тхора вб’ю.
Та й пішов. Іде та й іде, дивиться, аж лежить кізячок.
— Куди ти, діду, йдеш? — питає.
— Тхора бити.
— Візьми й мене.
— Ходім.
Пішли вдвох, аж лежить лико.
— Куди ти, діду, йдеш?
— Тхора бити.
— І я з тобою.
— Ходім.
Пішли втрьох, аж лежить кийочок.
— Куди ти, діду, йдеш?
— Тхора бити.
— Візьми й мене.
— Ходім.
Пішли вчотирьох, аж лежить жолудик.
— Куди ти, діду, йдеш?
— Тхора бити.
— Візьми й мене.
— Ходім.
Пішли вп’ятьох, аж лізе рак.
— Куди, діду, йдеш?
— Тхора бити.
— Візьми й мене.
— Ходім.
Ідуть вшістьох. Аж біжить півник.
— Куди ти, діду, йдеш?
— Тхора бити.
— Візьми й мене.
— Ходім.
Прийшли до тхорової хатки, а його нема вдома. Вони й поховались там. Жолудик у піч поліз, кізячок на порозі ліг, лико під порогом, кийочок на горище заліз, рак у помийницю вскочив, півник на жердочку сів, а дід на піч ліг. От прибігає тхір, а жолудик з печі:
Тхоре, тхоре, що то буде.
Прийшли в гості добрі люди,
Хочуть тебе вбити,
Куріпочку освободити.
Тхір говорить
— Що то таке?
А жолудик розігрівсь добре та тільки лусь, лусь! Як злякається тхір, та до помийниці, а рак його за ногу. Він на жердочку, а півник його клюк у голову. Він до порога, посковзнувся на кізячкові, упав та заплутався у лико, а кийочок з горища упав, та й убив його. Дід забрав куріпочку, півника, курочок та й пішли додому.