Як тільки наша мудра квочка бралася скликати курчаток під свої теплі крила, сонечко почало збиратися на нічліг. Йому здавалося, що воно теж одне із жовтеньких діточок квочки. І так схотілося відчути себе маленьким.
Воно востаннє поцілувало чорнявого хлопчика, який грався на подвір’ї, перекочувало через високу гору, кинуло втомлені промінці на широку долину і вмившись у ласкавій річці, сховалося за величезним лісом.
Заснуло сонечко, а на темне небесне море на човнику випливає місяць із своїми зірочками. Одна з них невеличка, але яскрава, заглядає у віконечко, за яким спить чорнявий хлопчик. Набігався і втомився за день. І сняться йому і жовтенькі курчатка, і срібний Місяць, і ласкаве Сонечко.
І сниться хлопчикові, що Сонечко стало курчатком, залізло під квоччине крильце і спить собі біля інших маляток, А сивий дідусь Місяць глянув блискучим оком — аж у ліжку нема Сонечка. Злякався. Скликав зірок-помічниць, наказав шукати. І відшукали. Будять, просять повернутися.
— Без тебе, Сонечку, день не настане!
Але хитруну так добре біля теплої квочки! Вдає, що не чує. Що ж робити?
— Сонечку, як не повернешся, буде вічна ніч, курчатка не зможуть пасти на травичці, чорнявий хлопчик не вийде гратися.
Подумало Сонечко та й повернулося на небо досипати у своєму ліжку ранку. Спить Сонечко і сниться йому, що воно — курчатко. Спить біля матері. А завтра прокинуться, посміхнуться одне одному і будуть ділитися своїми снами.