В одного чоловіка був син. Коли він виріс і настав час його женити, став батько думати, як би йому добру дівчину до пари знайти.
Думав, думав і врешті надумав. Набрав він цілий віз слив і поїхав по селах
продавати.
— Гей, люди, міняю сливи на сміття, сливи на сміття! Несіть сміття!
Дівчата, молодиці, старі баби, всі кинулися хати замітати. Кожна хоче чим більше сміття принести, щоб більше слив виміняти.
Назбиралося його чималенько. Одна цілий мішок тягне, друга — сито з верхом, третя — повен фартух. Несуть та ще й хваляться:
— Бач, скільки я сміття в хаті зібрала! Добре, що такий дурний сливар трапився. Віддам йому сміття, щоб дарма не валялося по кутках!
— Я ось яку купу сміття зібрала і ще стільки зібрати можу.
— А в мене стільки, що за раз і не донесеш. Зібралося його, зібралося за цілий рік. Оце нашвидкуруч змела трохи, дуже мені сливок схотілося.
А чоловік бере в жінок сміття і роздає сливи. Всі раді, він теж усміхається. Сміється і насміятися не може.
Останньою прийшла гарненька дівчина. Принесла в хусточці жменьку сміття.
— Е, дівчино, чом же ти так мало зібрала? Скільки ж я тобі слив за оцю жменьку дам?
— Принесла б і більше, дядьку, та немає, зовсім немає. І це не наше, а сусіди дали, як помагала їм замітати.
Почувши це, чоловік дуже зрадів. Така охайна й працьовита дівчина, в якої вдома ані порошинки сміття немає, буде чудовою господинею. І посватав її за свого сина. Одружилися вони і жили щасливо.