Про трьох синів

Жили собі чоловік і жінка і було у них три сини. От вони уже виросли великі і батько сказав їм, щоб вони женились. Поробив їм по лукові і стрілі і каже:

— Будете стрілять. Куди упаде стріла, то відтіль буде ваша жона.

Вистрелив старший, упала стріла до кравця у двір. Оженився той на дочці кравця. Вистрелив середульший син, упала стріла до сапожника у двір. Оженився він на сапожниковій дочці. А як вистрелив найменший син, то упала стріла у болото. Випливла із болота жаба. А жаба була не проста, а зачарована. Зажурився найменший син, а жаба каже:

— Не журися, Іване, якось воно буде.

Узяв він її у кишеню та й пішов додому. Дома батьки зажурилися, а брати та невістки почали сміятися. Старших братів жінки ледачі, а Іван, поки устане вранці, то вже наварено їсти, попорано по хазяйству, поприбиране все.

Одного разу батько каже синам, щоб їхні жінки спекли йому по паляниці хліба і принесли. Принесла старша невістка не хліб, а якийсь кльоцок, середульша теж якийсь ляпас. А найменший син приніс хлібину, як коровай. Батько і мати були дуже раді найменшому синові.

Якось погукали їх усіх на весілля до рідні. Веселяться старші брати, а з меншого сміються. Той прийшов додому невеселий. Запитала його жінка, чого такий сумний. А він сказав, що їм на весілля треба йти. Вона каже:

— Не журися, рідний, лягай спать, ранок вечора мудріший.

Вранці вона його спорядила і сказала, що прийде пізніше. А коли сяде біля нього дівчина, щоб він знав, що то вона. А піде раніше за всіх, щоб ніхто не здогадався, хто вона.

Як прийшла вона і сіла біля Івана, то усіх покорила своєю красою і вбранням, справжня королева. Пішла із весілля раніше за всіх додому, скинула своє вбрання, наділа знову панцер жаби і почала господарювати.

Минуло три роки, пройшло її закляття, яке послала мачуха. Скинула панцер і переодяглася у своє вбрання. Стали вони довго і щасливо жить і поживать і добра наживать.

Оце вам казочка: «Лягушечка, лягушечка, я маленька пампушечка, не ходжу плигаю, всім добра бажаю».