Жив у нашому селі дід Касіян. Дружина у нього Явдоха була красуня на все село. Співала гарно та танцювала, дрібненько вишивала, на весіллі калачі і шишки пекла.
— Приходьте, будьте ласкаві, пані Явдошко, до нас на весілля і свого Касіянчика беріть, — часто запрошували молоді.
Прожило подружжя разом двадцять років, а їх ніхто з людей укупочці не бачив.
Ось настав день народження Касіяна двадцять дев’ятого лютого, а це число буває раз на чотири роки, називаються такі роки високосними. Одні люди кажуть, що це щасливі роки, інші — що ні.
Явдошка наварила і напекла смачних страв, тістечок і пирогів. Зійшлися люди. Повна хата. Загомоніли, заспівали, розговорився і господар та й повідав нам таке:
— Касіян преподобний, він святий, з нечистою силою бореться. Три роки без вихідних сидить Касіян з молотом в руках і б’є чорта по голові, щоб той не мав часу людям робити різні біди. Цю роботу преподобний залишає тільки в день своїх іменин — один раз на чотири роки, тоді він іде до церкви і молиться Богові, щоб Бог дав йому більше сили в боротьбі з нечистим.
З церкви Касіян повертається тоді, коли вже починає світати і цілу ніч молиться. В той час, коли Касіян у церкві, чорт вільний, він вилазить із безодні на поверхню землі і на що не гляне, все гине. Подивиться на худобу — здихає, на людей — мруть, на поле — все сохне, все гине від очей нечистого, а люди звинувачують Касіяна.
Ось чому на Касянів день двадцять дев’ятого лютого не можна з хати виходити до схід сонця.
У народі говорять: «На Касіяна до схід сонця і пес з буди не вилазить, а не те, щоб чоловік з хати виходив».