Про діда і вовка

Жили собі дід і баба, курочка Ряба, бичок-третячок і семеро овечок. Жили вони близько біля лісу.

Одного вечора посідали вони вечерять, аж щось постукало у двері. Заходить у хату вовк і говорить людським голосом:

— Діду, віддай курочку, бо з’їм тебе.

Дідові жаль було віддавати курочку, але віддав. Вовк забрав курочку, пішов до лісу, з’їв там її, а на другий вечір знову прийшов.

— Діду, давай овечку, бо тебе з’їм.

Дід заплакав, бо жаль було давать овечку, та однаково віддав. Вовк з’їв і овечку Так він ходив кожен вечір по овечок, аж поки всіх поїв. А тоді прийшов і за бичком. Дід із бабою плакали-плакали та й оддали бичка. Остались самі собі у хаті. Аж через кілька днів знову вовк стукає у двері пізно увечері. Зайшов у хату і сказав дідові, щоб віддав бабу, бо з’їсть його. Дід із бабою плакали, тоді розпрощались і вовк забрав бабу, а там її з’їв.

Довго не приходив вовк, а все-таки прийшов і за дідом. Коли з’їв діда, то зразу його почало надувати. Він упав і лопнув. І все, що він їв, випало з нього. Дід із бабою остались живі і їхнє хазяйство ожило. І овечки, і бичок, і курочка. Стали вони жить, поживать і добра наживать. Жили довго і щасливо.

От і казочці кінець, а хто прочитає, той великий молодець.