В одному далекому селі жила велика родина: батько, мати та три сини. Синів звали Степан, Максим та Іван. Сім’я мала добре господарство. Завжди все робили дружно й справедливо.
От став батько слабнути і почав думати, як поділити добро, яке він нажив. Зібрав синів і каже:
— Я вже старий стаю. Треба вам комусь господарство брати на себе. Та спочатку підіть світом розуму навчіться та знайдіть собі наречених.
Наказав батько матері спекти синам по хлібині та й відправив їх у довгу дорогу.
Довго їхали сини, багато різних див бачили на своєму шляху. От вони їдуть, коли це на їхньому шляху стоїть розкішний боярський двір. Вийшла з того двору дівчина хороша та пишна. Старший брат і залишився в неї жити.
А два брати поїхали далі. їдуть, коли стоїть ще купецька хата. І виходить з неї вродлива дівчина. От і середній брат залишився в неї.
Їде менший брат сам, коли під лісом стоїть невелика убога хатинка. І з неї виходить дівчина, така красива, але в латаній сорочці. От Іван і залишився в неї.
Зажили всі брати добре, тільки Іван бідненько, а про батька й забули. Тоді старий вирішив провідати своїх синів. Переодягся у старця і пішов. Прийшов він до старшого сина, постукав, вийшли слуги, позвали Максима. А той каже:
— Що тобі треба, старче? В мене і так нема нічого, а як роздаватиму, то й зовсім нічого не матиму.
Батько подивився, заплакав і пішов. Не встиг відійти, а та хата вся взялася полум’ям. Пішов батько далі до середнього сина. У цього теж всього доволі: грошей, худоби, хліба. Підійшов старий до двору, попросив милостиню. Вийшов Степан, подивився на нього і каже:
— Іди геть!
Заплакав старець і пішов. Тільки сховався за лісом, і ця садиба згоріла. Пішов згорьований батько до найменшого сина. Бачить, убога хатина обмазана, трішки худоби. Виходить син Іван:
— Що вам треба, дідусю?
— Та мені хліба шматок.
Завели син з дружиною старого до хати. Помили його, переодягли, нагодували. А як мили, побачили на тілі рани. От жінка й питає:
— Що то за рани у вас, дідусю? Невже не можна їх залікувати?
— Та я вже старий став, буду помирати.
А син допитується, може, є які ліки, а дід тоді й каже:
— Та ви цього не зробите. Треба спалити хату і рани засипати попелом. От вони й заживуть.
Порадився син з дружиною, вивели дітей з хати і запалили, щоб вилікувати старця.
Тоді старий підійшов до сина і каже:
— Я обійшов всіх твоїх братів, щоб дізнатися, хто як живе. Максим і в двір не пустив, Степан теж шматка хліба не дав. Один ти совісті і жалості не втратив. То все моє добро я залишаю тобі.
Впізнав Іван в старцеві свого батька, став благати його лишитися в них.
— Та ні, я піду на свою садибу помирати.
Не встиг старий відійти, як на місці убогої хатинки виріс розкішний маєток. І зажили Іван з дружиною в щасті та злагоді.