Небилиця

Давно це було, ще я була маленька, дід парубкував, а батька й на світі не було. Достатки в нас звісно які.

От пішли ми дідом на заробітки. Трапилися добрі заробітки: якби приложив копійок три, то назбиралося б шажків шість. Ото вештаючись по заробітках, ми повернулися, а якраз батько народився. Сидів на печі та вже передкував.

Пішли ми у ліс по дрова на хрестини. Дивимося, аж під лопухом ведмідь лежить. Ми до нього, а він — навтьоки. Ми під лопух, а там кубло, а в ньому шестеро яєць. Ніяк не можемо їх викотити, то я вже ледве в шапку зібрала.

Приходимо додому, а в нас свиня квокче. Так ми й підсипали під неї яйця, а вона висиділа шість волів-соколів. А в нас уже землі Донської розвелося. Хотіли орати, приїздимо, аж лихо тяжке. Вовки внадилися і всю землю виносили, а на тому місці — болото.