Жили собі дід і баба, мали вони внучку Марійку. Одного разу зібралася дівчина в ліс про ягоди та гриби. Грибів було так багато, що вона, захопившись, відійшла далеко від дому і заблукала. Довго Марійка ходила лісом, поки не натрапила на невеличку хатинку. Вона зайшла і прилягла відпочити на широке ліжко.
Коли прокинулася, перед нею стояв ведмідь — господар хатини. Спочатку вона злякалася, але ведмідь її не чіпав і вони навіть заприятелювали. Ведмідь ходив у ліс по дрова, ягоди і гриби, а Марійка топила піч і готувала їсти.
Ведмідь був радий, а дівчина сумувала за старенькими і постійно просила ведмедя, щоб пустив її в гості. Але він не хотів пускати. Одного разу Марійка зрозуміла, як обдурити ведмедя. Вона попросила, щоб він відвідав її стареньких і віднести пиріжків. Але сказала йому, щоб по дорозі він не їв жодного пиріжка. Бо вона буде бачити все з високої сосни.
Ведмідь взяв корзину з пиріжками і вирушив у дорогу. А перед тим дівчина непомітно заскочила в корзину і вирушила разом з ним. Та шлях був далекий, ведмідь втомився і вирішив відпочити.
Сів на пеньок і захотів з’їсти пиріжок. Але раптом почув голос Марійки:
— Не сідай на пеньок, не їж пиріжок.
Пішов ведмідь далі. Відійшовши далеко від дому, він подумав, що Марійка не побачить, як він їстиме пиріжок. Але тільки хотів взяти, почув голос:
— Не сідай на пеньок, не їж пиріжок.
Так він дійшов до бабусі і дідуся, залишив корзину на порозі, а сам повернувся. А Марійка вилізла з корзини і побігла до своїх рідних. Вони дуже зраділи, коли її побачили.