Лисиця з журавлем затоваришували. От вона й просить журавля:
— Навчи мене літати, а я тебе навчу, як тут зимувати.
Забрала вона журавля до себе в нору, а той і питає:
— Скільки в тебе, лисичко, думок?
— У мене аж сім думок, — відказала хвастуха лисичка, — а в тебе, журавлику, скільки?
— А в мене, — каже смиренний журавель, — тільки дві: як курлу, так курлу.
— Ось лежи ж ти, журавлику, — каже лисичка, — тут, коло нори, а я тебе багном обляпаю. А як прийдуть стрільці, ти лежи нерухомо, щоб вони з тобою не робили. Ті будуть тебе вертіти, перекидати з боку на бік та й скажуть: лисиця задавила... А я тим часом вибіжу з нори та й побіжу. Вони, побачивши мене, покинуть тебе та поженуться за мною. А ти тим часом і полетиш.
І справді, наспіли стрільці, вертіли журавля, вертіли, запримітили й нору лисиччину та й кажуть:
— Це лисиця його задушила і заволокла сюди. Ось і нора її.
А тут і лисиця винирнула та й навтіки. Стрілець у погоню за нею, а журавель закурликав, знявся і полетів собі. Стрільці не зловили нікого. Потім зійшлися лисиця й журавель. Та рятівниця своє провадить:
— Навчи ж мене, журавлику, літати.
А журавель каже:
— Сідай на мене та міцно тримайся.
Піднявся він вгору, а лисичка лесь і впала на землю.
— Ні! Ти мене вище підійми! — каже лисиця.
Він ще вище підняв. Не втрималась лисиця, упала на пеньок та й убилась.
От тобі і сім думок! А в журавля дві, та правдиві!