Давно те діялось. Спалахнула у нашому селі страшна хвороба, люди падали, як мухи восени. Моровиця косила цілі родини, ніхто не знав, як врятуватися від неї. Село знелюднювалося і хворі, аби врятувати здорових, вирішили з доброї волі полишити рідні домівки. Поки могли ще рухатися, перебиралися на висілки у невелику діброву, або, як її називали, «дубину». Там з гілля та листя зводили сякі-такі хижки і в них покірно чекали найстрашнішого.
А тим часом моровиця поволі відступала, село повернулося до нормального життя. Звісно, селяни не забували про хворих родичів: пекли хліб, варили їжу. А щоб уберегтися від хвороби, залишали харчі на узліссі і притьмом, не оглядаючись, поверталися додому.
І сталося диво. Одного ранку вражені селяни побачили, як з дубини до села йшов натовп. Це були їхні «вигнанці», але тепер їх не можна було впізнати. Всі вони мовби і не дивилися смерті в обличчя. Радості не було меж.
— Чим же ви порятувалися?! — допитувались ошелешені односельчани.
— Ягодами, які знайшли в дубині, — відповідали родаки. — Та й саме повітря там зцілювало нас...
Всі, хто жив у селі, попросили дивом порятованих земляків показати ці чудодійні ягоди. Пішли у діброву. Справді, там було тих ягід море. Відтоді дубина служила людям за лісову лікарню: занедужа хто — одразу поспішає туди по диво-ягоди. Їсть на здоров’я, дихає цілющим повітрям лісу, і неміч немов вітром здуває.
Що то за ягоди були, на жаль, ніхто сьогодні не знає. Бо на лихо у ті краї забрів якийсь пан, розважаючись полюванням. Завидівши добрий дубовий ліс, покликав лісорубів і наказав їм стяти його з корінням. Коріння пустити на паливо, а деревину — продати. Довідалися про це селяни, прийшли до пана з поклоном та з проханням лишити їм хоч часточку діброви з дивосильними ягодами-ліками. Але пан був невблаганним.
Не встигли оглумлені люди відійти й півдороги до села, наздогнали їх крик та лемент. Повернулися вони на той лемент, аж лежить під останнім дубом, нерухоме тіло пана. Лісоруби розказували, що то нещасний випадок. Але селяни дітям і онукам переказували, як ліс покарав за знищення...
Наше село потопає в лісах, та на місці дубини — рівнеє поле, тільки назва й лишилась.