Були два сусіди, які не могли погодитися на межі. Все один підорював межу, і через це тягалися по судах, процесувалися. Одного разу суддя сказав:
— Так уже мені надоїло з вами справу вести, що якби земля заговорила, де та межа має бути, то ми щасливі були б.
Той сусід, що все підорював межу, прибіг додому і каже синові:
— Завтра до нас на поле приїде комісія. Сказали, де земля заговорить, там і межа буде. Ходи на поле, викопаємо яму, я тебе там заховаю, а коли почнуть міряти, то ти озвися, що досі земля моя.
Викопали на сусідовім полі яму, заліз туди хлопець, старий зверху все замаскував і добре.
Другого дня приїхали із суду, почали міряти землю, питають одного сусіда, де має бути межа, питають другого. Хитрий сусід показує межу на рівні того, де його син захований. Другий сусід каже, що неправда. Тоді той говорить:
— То хай земля нам скаже, поки моє! Я поправді хочу.
Син хитрого сусіда озивається:
— Тут межа!
А чесний сусід каже:
— Коли ти так не по правді говориш, то піди попід землю і на світ не показуйся.
Так судді присудили землю хитрому сусідові. Коли вони поїхали, він почав відкопувати сина, але на тому місці була тільки дірка. Він далі копати, а з сина кріт зробився.