Жили піп і попадя. Найняли вони собі наймита. Піп сказав так:
— Як ти на розсердишся, то я тобі вухо відріжу. А як я на тебе розсерджуся, то ти відріжеш мені вухо і ніс.
От робив Іван у батюшки і все терпів, щоб не розсердитися. От батюшці набрид такий наймит, він і каже матушці:
— Давай од нього втечемо.
Наготували вони вузлики, мішки позав’язували і каже піп:
— Як Іван вночі засне, ми од нього втечемо.
А Іванушка це почув і коли вони поснули, він розв’язав один мішок і сам туди заліз.
От біжать вони і мішки несуть, а Іванушка у батюшки за спиною тихенько каже:
— Батюшко й матушко, візьміть і мене.
А вони ще дужче біжать од нього. Добігли до моря та й вирішили заночувати. А Іван з мішка тут як тут. Полягали вони всі спати, а батюшка каже матушці:
— Коли він засне, то вкинемо у море.
Іван це підслухав та й перекотив матушку на своє місце, а батюшка уночі штовхнув її у воду.
Дивиться, а Іван знову перед ним стоїть.
— Що батюшко, ви розсердилися на мене?
— Як же мені не сердитися, коли ми матушку втопили?
Так Іван відрізав попові вухо і ніс.