Це було так давно, що навіть і предки мої погано пам’ятають цю подію. В одному царстві, в одному государстві, коли ще земля була маленька, а сонце сходило не так часто, як тепер, відбувалася така подія.
Жив, зростав і сили набирався один парубок — Іван Коваль. Своєю силою і розумом відрізнявся від своїх одноліток. От і вирішив піти у світ долі шукати.
Мандрував світом... Пройшов не одну сотню кілометрів. І от трапляється йому на дорозі великий дуб, віття у нього розлоге та широке, стовбур товстий, що й утрьох не обхватиш. І вирішив він спочити, бо була спека. Спав чи довго, чи мало, ніхто того не знає, але прокинувся від шереху. Прокинувшись, побачив біля себе здоровенного змія, який прямував прямо повз нього і ніс у пащі красуню-дівчину.
Сів Іван на великий пень і почав думати: «Якби мені здолати Чорнозмія, де його знайти?»
Іде собі повз озеро та й думає. Аж щось бульк. Іван дивиться — жаба сидить і промовляє до нього:
— Що ти робиш тут, добрий юначе? Тут не можна ходити, бо це землі Чорнозмія. Тікай швидше, доки не став обідом.
Коваль їй відповідає:
— Не родився ще той, хто мене злякає, а я мушу визволити з полону красуню-дівчину.
А жаба йому й каже:
— Ну раз ти такий сміливий, то я тобі допоможу. Я знаю таємницю змія. Він дуже полюбляє слухати мелодії сопілки. Бери цю сопілку, зайдеш в його покої і почнеш грати. Він засне, але ненадовго.
Подякував Іван Коваль жабі та й пішов до палацу Чорнозмія. Зайшов тихенько, а змій у той час обідав: з’їв тридцять волів, десять корів та семеро поросят. Він так був зайнятий обідом, що Івана і не побачив. А той сховався та й почав грати на сопілці. 3мій і заснув. Іван Коваль схопив дівчину і мерщій тікати, доки не прокинувся змій.
Повернувшись додому, Іван Коваль і дівчина-красуня одружилися. І ніхто вже не чув про Змія, бо завдяки жабиній сопілці, заснув назавжди.
Стали люди добре жити і спокійно спати. Мед попивали і пісні співали. От і казці кінець. А хто слухав, молодець!