В одному селі жили чоловік і жінка. Мали вони старого вола, плуга та п’ять десятин землі. Чоловік орав землю та вирощував пшеницю. З того мали і шмат хліба, і свіжу копійку на інші потреби. Дітей у них не було, то так і жили.
Але одна біда, жінка була дуже жадібна і сварлива. Що б не робив чоловік, все їй було не так. Забирала в нього всі гроші, давала тільки драний одяг та невеликий шмат хліба на день. Весь час чоловік працював, а доброго слова не чув, тільки сварки й образи:
— Ледащо ти, за цілий день тільки й зробив, що землю зорав! А хто буде дрова рубати, воду носити, в городі сапати?! Нікчема, бовдур!
А чоловік був спокійної вдачі. Терпів, терпів все це та й не витерпів. Одного разу після такої сварки грюкнув дверима і пішов з дому. Іде засмучений лісовою стежкою і думає: що ж його робити? А назустріч йому старенька бабуся несе повний кошик ягід. І видно, що їй так важко, аж зігнулась бідолашна.
— Давайте, бабусю, я вам допоможу, — каже чоловік.
— Ой, спасибі, тобі, чоловіче, бо я вже думала, що й не дійду додому. Видно, у тебе добре серце, але чому ти такий сумний?
— Пішов я зі свого дому. Довела мене клята жінка своїми сварками, що я не витерпів та й пішов світ за очі.
— Не горюй, синку, я тобі допоможу.
Доніс чоловік кошик до бабусиної хатинки, а вона йому за це дала пригорщу ягідок.
— Іди, — каже, — додому, все буде гаразд.
Після розмови з бабусею у чоловіка трохи відлягло на душі. Повернувся він додому, а жінка вже стоїть на порозі, руки в боки, і давай кричати:
— А що, прийшов? Кому таке ледащо потрібне, де тебе чекають?
Аж побачила у нього великі соковиті ягоди. Забрала їх усі, сіла та й їсть. Чоловік тільки облизнувся та й пішов. Раптом чує:
— Рятуйте!
Оглядівся і побачив свою дружину, перелякану, бліду, з виряченими очима.
— Що трапилося? — питає він.
— Ой, лишенько, — заплакала вона. — Я, мабуть, кісточкою вдавилася. Допоможи, іроде про... Кхи-кхи-кхи! Це через те... Кхи-кхи-кхи!
І зрозумів чоловік, як йому віддячила бабуся. Тільки жінка хоче сваритися, кісточка в горлі не дає їй вимовити ні слова. А як каже вона щось хороше, приємне, то нічого їй і не заважає говорити.
Поступово жінка стала лагіднішою і добрішою. З того часу зажили вони душа в душу. А з решти вишневих кісточок виріс розкішний сад і всі залюбки ласували смачними ягодами.