Давно те діялось. Жив у нашому селі звичайний собі чоловічок. Та мав жінку дуже ж таки злу. Одного разу, натерпівшись від неї наруги, дав доброї прочуханки, загорнув у манаття, відвіз далеко й викинув у глибокий яр. Ще й примовив:
— Нехай тебе тут чорти візьмуть!
Але згодом пересердився, стало жалко жінку, тож вирішив простити їй усі гріхи й вернути додому. Змотав довжелезну вірьовку, поїхав на те місце, де полишив жінку, опустив один кінець у прірву, а другий тримає в руках. Час від часу пробує, чи не зачепилася жінка за мотузку. Раптом мотузка натягнулася.
— Слава тобі, Боже! — зрадів чоловік. — Жива! Витягну — розцілую, все забуду.
Тягне з усієї сили вірьовку, аж бачить, що то не жінка, а дідько з рогами.
— 3гинь, нечиста сило! — перехрестився чоловік.
Та дідько благає:
— Не кидай назад, все своє життя тобі служитиму. Порятуй! Я тут з братами жив мирно у спокої, доки з’явилася якась жінка, відтоді у нас усе шкереберть, так усе переколотила, не життя, а пекло! Порятуй!
А от що чоловік вчинив після цього, про те казка чомусь мовчить.