Жила собі рука. Мала вона п’ятьох синочків-пальчиків. Поки вони були маленькими, жили в одній хатиночці, рукавичкою вона звалась.
Стали підростати. Тісно стало їм в одній хатиночці. Першим почав скаржитись на тісноту Великий пальчик. Якщо його братики щось хотіли взяти, йому завжди хотілось бути не там, де інші. Тому Мама-рука вирішила йому побудувати окрему кімнатку. Так хатиночка-рукавичка стала мати вже дві кімнати: одну велику для чотирьох братів-пальців і одну маленьку — для їх братика Великого пальця.
Згодом помітила Мама-рука, що і інші брати не дуже миряться в одній кімнаті. Дуже незручно це було тоді, коли братики — пальці щось нашкодять і їх треба покарати, або зроблять щось хороше і їх треба похвалити. Зробить один, а похвалу чи покарання треба поділити на всіх. Та й брати почали дуже скаржитись на Вказівний палець. Не хочуть жити з ним разом.
Прийшлось Мамі-руці ще одну кімнату будувати для Вказівного пальця. Тепер хатиночка вже мала три кімнати.
Але через деякий час Середній і Безіменний пальці-брати почали скаржитись на Мізинець. Мовляв, він нічого не робить, а лише заважає. Довго вмовляла їх Мама жити дружно, бо не мала змоги кожному дати окрему кімнату. Проте дуже скоро зрозуміла, що нічого вдіяти не може. Тому з великими зусиллями кожного синочка наділила окремими кімнатами.
Жваві і працьовиті діти-пальчики слухали свою Маму-ручку, виконували всю роботу. Особливо зручно було їм працювати весною і літом.
Але прийшла осінь, а за нею і люта зима. Незатишно і холодно часто бувало кожному з пальчиків у своїй кімнатці. Тоді вони звернулись за порадою і допомогою до своєї Мами-ручки.
Мама запросила їх усіх до себе і запропонувала разом побудувати ще одну хатку. Згодились усі, крім Великого пальця. Чотири брати дружно взялись за роботу і побудували собі хатку. Згодом пізніше до них приєднався і п’ятий брат. Але брати відмовились його впускати до себе, а лише допомогли прибудувати окрему кімнату.
З того часу взимку брати живуть у хатці з двома кімнатами, щоб було тепло, а в інші пори року — кожен в окремій, щоб не заважати один одному. Якщо скучають, то сходяться всі разом і запрошують Великого пальця до себе, хоча до нього ніхто не хоче ходити: з одного боку — тісно, а з другого — мабуть і досі гніваються на нього.