Колись давно жили люди. І Бог спустився на землю. Він спустився, щоб роздавати роки. скільки кому жити. Спочатку до нього пішов чоловік.
— Скільки мені даси життя, Боже? — запитав він.
— Дам тридцять років, — відповів Бог.
— Чому так мало? — запитав чоловік.
— Більше не дам. Іди собі! — закричав у відповідь Бог.
Вийшов чоловік і зажурився. Підходить до нього віл і питає:
— Чому ти такий сумний?
— Бо жити мені тридцять років.
Пішов і віл до Бога. Зайшов, привітався і запитав:
— Скільки мені даси життя, Боже?
— Тридцять років.
— Чому так багато? Ярмо носити аж тридцять років! Дай мені менше.
— Не дам менше!
Пішов і цей зажурений. Чоловік запитав:
— Ну, скільки тобі Бог дав років життя?
— Тридцять, — сумно сказав віл.
— Так продай двадцять років мені, — попросив чоловік.
— Так купи.
І купив чоловік двадцять років у вола. Тоді пішов собака. Бог і собаці дав тридцять років життя.
— Продай двадцять років мені, — попросив чоловік.
Собака продав йому двадцять років. Пішла і мавпа до Бога. Він і їй дав тридцять років. Вийшла мавпа і зажурилась. Чоловік запитав:
— Ну, скільки тобі жити?
— Та аж тридцять років, — відповіла мавпа.
— Так продай і ти мені двадцять років.
Ну він і купив. І було в нього дев’яносто років життя. Чоловік жив тридцять років як людина: не знав ні горя, ні біди. Двадцять років, як віл, працював невпинно. Ще двадцять років жив, як собака. Казав онукам:
— Не лізь туди! Не лізь сюди! Не йди туди!
А ще двадцять років жив. як мавпа. В нього вже були правнуки. Він для них танцював, співав, веселив їх. І помер він, коли було йому дев’яносто років.