Якось лісом бігла мишка та й натрапила на череп’яний горщик. Зраділа вона й питає:
— А хто в горщику живе?
Ніхто не відповів. Мишка залізла в горщик і каже:
— Тут я буду жити!
Тепло її, затишно. Якщо холодно — вона глибше сховається. Якщо тепліше — визирає, природою милується.
Якось провітрила мишка своє житло, як завжди, постіль постелила.
Тільки вмостилася зручніше, коли це комар до неї стукає:
— А хто, хто живе в цьому горщику?
— Я, мишка-шкряботушка!
— А ти хто?
— А я комарик-дзюбарик! Пусти мене до твого горщика!
І стали вони жити удвох у горщику. А на другий день стукає до них жабка-скрекотушка.
— Хто , хто в горщику живе?
Я, мишка-шкряботушка! Я, комарик-дзюбарик! А ти хто?
— А я, жабка-скрекотушка, пустіть і мене! Заходь будемо вже у трьох жити.
Наступного дня стрибав по лісу зайчик, побачив горщик та й каже:
— Хто, хто в горщику живе?
— Я, мишка-шкряботушка! Я, комарик-дзюбарик! Я, жабка-скрекотушка! А ти хто?
— А я зайчик-побігайчик! Пустіть і мене до вас у горщик!
Заліз і заєць до них, Стало їх вже четверо. Ось біжить лисичка. Стала й собі проситися до горщика. Впустили і її. З лисичкою тепліше стало, хоч і тісніше. Та й куди йти хворій кумасі, доки не видужає?
Мишка із зайчиком приносили їй трави для ліків, жабка води із озера, комарик пісеньку співав. Видужала лисичка і стали звірі жити у дружбі та злагоді.
Якось цим лісом ішов ведмідь і побачивши горщик вирішив відпочити на ньому, сів ведмідь на горщик він і тріснув.
А звірі з переляку розбіглися хто куди!