Чарівний серп

Було це давно. Жили на узліссі в маленькій хатинці жінка та троє її діточок. Найстаршому було шість, середньому — три роки, а їхня сестричка тільки навчилася ходити.

Як тільки у віконце зазирав перший промінчик сонця, то мати вже діставала хліб, брала воду, будила дітей своїх і всі вони йшли в курінь, що стояв у густому вишняку. Там, на соломі, вже сиділи нишком сусідські діти. А неподалік від них у білих хустинах із гострими серпами стояли їхні мами.

І тільки ввечері, коли сонце ховалося за обрій, приходили вони додому. Так жили б і далі, якби не прийшло лихо.

Занедужала в них матінка рідна, чує, що смерть іде. Покликала вона старшого сина до себе і дала йому свій серп.

— Це чарівний серп, — сказала вона, — тож будь обережніший із ним, бо може статися ще більше лихо.

Наступного дня син вийшов у поле. Тільки-но підніс серп до колосочків, а вони вже й у снопи поскладалися. Він дуже здивувався.

Сусіди почали заздрити, але хлопчик не звертав на це ніякої уваги. Незабаром чутка про серп докотилася й до поміщика. Звелів схопити його і привести до маєтку. Наказав працювати тільки для нього.

Вислухавши зухвалі вимоги поміщика, хлопчина не погодився. І хоч як на нього не кричали, він не відступав від свого. Розгнівавшись, поміщик наказав відібрати серп і віддати своєму служникові. Зрадів той, заволодівши чарівним серпом. Спочатку вижав одне поле, потім інше. Та раптом все зерно перетворилося на купу гною. Зажурений служник опустив серп, проклинаючи свою долю. А розгніваний поміщик наказав його стратити, а серп вкинути у річку.