Жив у одному селі художник і так красиво малював, що його малюнки були неначе живі. Коли він малював розквітлу вишню, то навіть бджоли сідали на картину, думаючи що то справжня розквітла вишня.
Жив у тому селі пан, який змушував селян на свій день народження дарувати йому худобу, птицю, зимові запаси. Кожного року пан брав всього потроху. І коли йому виповнилося сорок років, він послав своїх слуг, щоб ті забрали у селян усіх птахів.
Так у селі не залишилося жодного півня. Без них вони не могли визначити котра година, коли треба виходити в поле. Тому їхні справи значно погіршилися. І вони попросили художника намалювати півня. Він погодився.
Наступного дня художник узяв олівець, пензель, став старанно малювати. Він довго був незадоволений своїми роботами. Один малюнок був не такий, інший теж не подобався. І от надвечір митець був зовсім знесилений. Але його останній малюнок півника був готовий. Він був такий гарний, що здавався живим. І зранку все село почуло спів півня. Всі селяни побачили, що то співав намальований півник. Чутка про чарівного птаха долетіла і до пана. Спочатку він думав, що селяни дурять його. Тепер люди знали, що робити і коли виходити в поле. Пан знову послав своїх слуг, щоб ті умовили художника віддати картину. Митець не погодився . Вони обіцяли йому гори золота, діамантів, смарагдів. Але він говорив:
— Не потрібні мені всі ці скарби.
— У тебе є останній шанс або відберемо її, — сказали панські слуги.
Коли художник відмовив, вони зірвали зі стіни картину і з тріумфом поїхали до свого господаря.
Задоволений пан почав оглядати картину. Півник заспівав. Багач зрадів:
— Не брехали!
Малюнок птаха почав клювати нахабу. Розлютований пан звелів слугам спалити картину. Але коли малюнок загорівся, птах злетів із нього, і на хвості загорілося пір’я. Півень літав по палацу із палаючим хвостом. Через годину весь палац був спалений вщент. А пан зі своїми слугами зник.