Жили собі лисиця та заєць. У зайчика була хатка луб’яна, а у лисички — крижана. От прийшла весна. Лисиччина хатка розтанула, а зайчикова стоїть як і стояла. От лисичка і каже до зайчика:
— Пусти мене, зайчику, у свою хатку переночувати.
Пожалів зайчик та й пустив її. А вона взяла та й вигнала зайчика. Іде бідолашний плаче, що аж дороги за сльозами не бачить. А назустріч йому собаки:
— Чого це ти, зайчику, плачеш?
— А як же мені не плакати, коли мене лисичка з хатки вигнала?
— Не плач, ми тобі поможемо.
Пішли вони до хатки. Собаки як загавкають:
— Гав-гав-гав! Ану, лисице, іди геть із зайчикової хатки!
А лисиця їм із печі:
— Як вискочу, як вистрибну, полетить ваша шерсть!
Собаки злякалися і втекли. Заплакав зайчик іще дужче. Аж тут іде ведмідь.
— Чого це ти плачеш? — питає у зайчика.
— А як же мені не плакати, коли мене лисиця із хатки вигнала?
— Не плач, я тобі допоможу.
Зрадів наш зайчик. Пішли вони з ведмедем до хатки. Як загарчить ведмідь:
— Ану, лисичко, геть із зайчикової хатки!
А лисиця йому з печі:
— Як вискочу, як вистрибну, полетить твоя шерсть!
Злякався ведмідь і втік. Сидить зайчик під кущем і гірко плаче. Аж тут іде півник Золотий Гребінець, на плечі косу несе.
— Чого плачеш? — питає.
— А як же мені не плакати, коли мене лисичка з хати вигнала?
— Пішли, я тобі поможу.
— Та де тобі! Собаки гнали, не вигнали, ведмідь гнав, не вигнав і ти не виженеш.
— А я тобі кажу, ходім.
Ось прийшли вони до хатинки. Півник як закукурікає:
— Ку-ку-рі-ку! Іду до хатки лисичку виганяти!
Злякалася лисичка та й каже:
— Іду, іду, ось уже взуваюся!
А півник знову:
— Іду до хатки лисичку виганяти. На плечі косу несу, заріжу, заріжу!
Лисичка відповідає:
— Зачекай, уже одягаюся.
Півник постукав у віконечко, а лисичка як вискочить, як дремене. Подякував зайчик півникові Золотому Гребінцю і сказав:
— Як хочеш, будемо разом жити.
І стали вони разом жити-поживати і добра наживати.