Як юнак впізнав зачаровану дівчину

Колись у сиву давнину серед лісу було поселення відважних людей — мисливців. Жили вони з полювання на дичину, збирали дикий мед. Були чудовими майстрами по дереву, з лози виплітали кошики, меблі, тини.

Та в їх мирне поселення прийшло нещастя, почали пропадати чоловіки. Як тільки хто з них затримувався в лісі до пізньої ночі, то блуд заводив їх в якесь зачароване місце, звідки не було вороття.

І ось найсильніший, найдосвідченіший мисливець, попередивши свого сина і наказавши йому не шукати батька, якщо той не повернеться, опівночі вирушив з дому в ліс. Ні вранці, ні наступного дня батько не повернувся.

Син ріс без матері і не міг змиритися з такою втратою. Він вирішив розшукати батька, щоб там не було. Взявши зброю, опівночі хлопець залишив дім.

Місячне сяйво пробивалося крізь гілля дерев, і він легко знаходив знайомі стежки, йшов швидко і впевнено. Але раптом якось несподівано юнак опинився серед незнайомої місцини. Він зачарований зупинився. Перед ним відкрилася незвичайна краса. Між солов’їним співом чути було шум водоспаду. Внизу в долині сяяло проти місяця велике озеро, посеред якого скам’яніла могутня змія, з пащі якої бив потужній струмінь води.

Він шукав стежину, щоб спуститися до озера. Та раптом ніжний аромат нічних квітів ніби покликав його в іншу сторону. «Що за чудеса?» — подумав юнак, поспішаючи.

П’янкий аромат квітів кликав до себе. Хлопець не зоглядівся, як ступив у темінь широкої алеї. Могутні дерева над ним зімкнули свої крони так щільно, що місячний промінчик не міг пробитися крізь них. Темінь була така, що сміливець не бачив витягнуті перед собою власні руки. Долаючи страх і відчуття небезпеки, він крок за кроком йшов уперед.

Аж раптом попереду темрява почала розсіватися, ніби сонячні промені пробилися крізь гілля. Юнак завмер вражений. Перед ним у якомусь незвичайному сяйві постала дівиця-красуня.

— Вітаю тебе, сміливцю! Я знаю, що ти розшукуєш свого батька, — сказала вона, — але тільки ти можеш зняти чари з цього місця!

Показуючи на симетрично викладену піраміду з каміння, дівчина сказала, що камінням стали всі, хто ступав на цю алею. Серед них є і його батько.

— Ти або вивезеш їх звідси, — продовжувала вона, — або станеш черговим каменем.

— Але як я зможу допомогти їм?

— Подивись на ці квіти, — показала вона на прекрасні квіти, що росли навколо піраміди, — поспішай! Туман розсіється, зараз зійде сонце, знайди серед квітів мене.

У цю ж мить красуні не стало, лише легенько загойдалися квіти. Хлопець уважно придивлявся до кожної квітки, але вони однакові за формою і кольором.

Сходило сонце і золотом виблискувала роса на пелюстках квіток.

— Ось ти! — сказав юнак і легенько торкнувся до однієї із них.

У цю ж мить дівчина постала перед ним усміхнена і щаслива. Алея наповнилася радісним людським гомоном. Піраміда камінців зникла і хлопця оточили батько та мисливці, яких давно оплакали родини.

Поруч стояла чарівна дівчина, і хлопець нікого вже не бачив, крім неї. Їх благословили сонце, новий день і батько на довге і щасливе спільне життя.

Щасливий кінець, бо хлопець сміливий і кмітливий. А ви, діти, здогадалися, як він впізнав серед квітів зачаровану дівчину?