Колись давно жили собі чоловік і жінка і не було в них дітей. Та дуже їм хотілося мати дитинку.
— Якби хоч нам порося народилося, — казали вони.
От і народилося в них поросятко. А коли воно підросло, то почало скидати з себе шкіру. Коли порося скидало шкіру, то з нього ставала дуже гарна дівчина. Пішла вона поміж людей і одному хлопцеві вона дуже сподобалась.
— Я буду її сватати, — каже син батькові.
— Ти що, дурний? — відмовляють його. — Та вона ж свинячу шкіру має.
Але хлопець закохався в неї і захотів на ній оженитись. Було весілля, а після весілля хлопець забрав дівчину до себе.
Живуть вони собі, все в них добре. Але як дівчина захоче, то натягне свинячу шкіру і вона стає свинею. Чоловік терпів це, терпів, а потім взяв та спалив ту свинячу шкіру. З того часу його жінка ніколи не ставала свинею. Живуть вони, дітей мають і все у них добре.
А багацький парубок каже батькам:
— Як той взяв малу свинку собі за жінку та й добре йому, то я візьму собі велику свиню і мені ще краще буде.
— Добре, добре, бери, — кажуть йому батьки.
Почалося весілля, багацький парубок тягне свою свиню до столу, а вона кричить. Усі люди сміються. Бачать усі, що толку немає. І пустив парубок свиню до хліва. Тільки сорому набрався. Бо свиня, то не людина і людини з неї не зробиш.