Нишком будете сидіти, розкажу вам казку, діти. В давнину, в далекім краї, саме де, не пам’ятаю, без одежі й без чобіт, жив на світі бідний кіт. Часто й густо плакав кіт. В холод замерзав, як лід, а в жару спікався так, що червоний був, як рак.
Одного разу він підходить до верби і просить:
— В тебе ж листя більш, ніж досить, дай мені, прошу, хоч трішки? Я зроблю собі панчішки і зроблю собі піджак, і ходитиму отак.
А верба:
— Чого ж схотів, хіба ж листя для котів? Ну коли тобі так треба, відпущу тоді, для тебе.
Замурчав кіт, ану за діло. Взяв листя у верби, сів на пеньку і пісеньку веде собі таку.
Оце так, оце так,
Шию я з листя піджак,
А на ніжки — панчішки.
Як пошив, одягся кіт. Вийшов погулять у ліс. А в цей час в лісі ходить осінь, у кота пожовтіли боки і по листочку облетіли, як з верби тієї наче. Кіт стоїть і плаче. А тоді вже гуляка-кіт біжить до гусака та й просить.
— В тебе ж пір’я більш, ніж досить, дай мені, прошу, хоч трішки, я пошию собі панчішки і піджак, і ходитиму отак!
А гусак:
— Чого ж схотів, хіба ж пір’я для котів? Ну, коли тобі так треба, відпущу тоді для тебе.
Кіт зрадів, набрав повну торбу пір’я, сів на пеньку і пісеньку веде собі таку.
Оце так, оце так,
Шию я з пір’я піджак,
А на ніжки — панчішки.
Як пошив, одягся кіт та й скликає на обід. Барана і всю рідню, і корову, і свиню, а також покликав півня та індика. Стали гості їсти й пить, почали піджак хвалить.
Півень заспівав:
— Ку-ку-рі-ку, ще не бачив зроду-віку.
А корова хвалить:
— Му! До лиця піджак йому.
А індик:
— Булди — булди, ой води мені, води.
А свиня все їла, їла то ж і не хвалила.
Ось на другий деньізрання вийшов кіт на полювання, хвіст задравши догори, аж тут яструб, шусть з гори. Яструб думав, що гусак, та як схватить за піджак. Тільки слід лишивсь на спині і піднявся в небо синє. З болю й ляку кіт завив, біг, панчішки погубив. Сів та й плаче коло хати, аж тут біжить Рябко кудлатий. Кіт став перед ним і просить:
— В тебе шерсті більш, ніж досить, дай прошу мені хоть трішки, я зроблю собі панчішки і зроблю собі піджак, і ходитиму отак.
А пес махнув хвостом:
— Не дам. Я в морози мерзну й сам.
Та в цю хвилину вибіг Сірко з-під тину:
— Гр! Гр! Ти в мене вчора кістку вкрав?
— Відчепись, не брав.
І собаки завелись, тільки шерсть летить від них. Та в цю хвилину кіт зрадів, напхав шерсті повну торбину. Сів, та й шиє на пеньку, пісеньку веде собі таку.
Оце й так, оце й так,
Шию я з шерсті піджак,
А на ніжки — панчішки.
Як пошив і одягся бідак та й виходить вже до собак, а вони:
— Віддай піджак мерщій, віддавай, піджак не твій.
І погнались за котом. Кіт навтіки, круть хвостом і на дерево. Оце й відтоді не живуть коти з собаками у згоді.
Оце й казочка уся Івана-дідуся. Слухатимете маму й тата, розкажу казок багато.