Жили собі дід і баба, мали вони корову. Баба й говорить дідові:
— Не можемо ми, діду, вже й корову держати, старі вже. Давай, мабуть, її продамо.
Жив біля них сусід недобрий. Почув, що дід буде продавати корову, підговорив злодіїв, щоб старого в лісі підстерегли і виманили корову задарма.
Наступного ранку дідусь повів корову через ліс, і перестріли його злодії, та й говорять:
— Діду, куди це ти гуся ведеш?
— Це не гусь, а корова.
— Та яка ж це корова, це гусь, продай нам його.
Так дід і продав їм гуся. Приходить додому та й каже бабі:
— Бабо, то в нас не корова була, а гусь.
— Та ти що, який гусь. Надурили тебе, старий пеньок!
І дід зрозумів, що це витівки сусіда та й надумав злодіїв провчити.
Наступного ранку поїхав дід на базар, купив собі шапку і пішов у шинок. Підговорив шинкарку:
— Я заплачу тобі гроші наперед, а ти мені будеш до столу підносити наїдки та випивку. А тоді як наїмся і нап’юсь, то махну шапкою і то буде такий знак, що я розплатився. Та й піду собі.
Так дід і зробив. А за ним тим часом злодії підглядали. Побачили, що дід такі дива творить та й до нього:
— Діду, а що це ти і їв, і пив, а не розрахувався?
А дід і говорить:
— Є у мене шапка чарівна. Махнув нею і розрахувався.
— То продай її нам.
Продав дід шапку за великі гроші. Зраділи злодії і швиденько побігли у шинок. Подумав старий, що злодії у шинку не зможуть заплатити за наїдки-напої, та їх за те посадіть у в’язницю. Але на цей раз їм все обійшлося.
Надумав дід провчити знов тих злодіїв. Купив собі стару конячину та й прив’язав її біля шинку. А коли вона оправилась, то дід накидав у ту купу золотих монет. Сів та й ковиряється в ній. Побачили це злодії та питають:
— А чим це ти, діду, займаєшся?
— Та, купив собі конячину, а вона золотими монетами оправляється.
Ті подивилися, та й відкупили її у діда за великі гроші. Привели її у ліс та й почали чекати, а коняка — нічого. Давай її злодії по животі лупити, та й забили до смерті.
В цей час пройшла чутка, що захворіла у пана дочка і хто вилікує її, то отримає все майно пана і дочку за дружину.
Знову прийшли злодії до діда. А він взяв пузиря, налив туди крові, прив’язав бабі на шию. Ганяє бабу по дворі і кричить, а наздогнавши її, різонув ножем по пузирі. Баба облилася кров’ю і впала. Побачили це злодії і кажуть:
— Діду, що це ти накоїв? Ти ж бабу вбив!
— Мовчіть. У мене є паличка-оживлялочка.
— Що ти, діду, мелеш?
Вдарив дід палицею бабу, а вона і ожила. І сказав тоді дід, що цією паличкою вилікує панську дочку.
— Ти, діду, старий. Краще продай її нам.
Дід і погодився, продав палицю за великі гроші. Пішли злодії до пана і кажуть:
— Ми прийшли вилікувати твою дочку.
Пан дуже зрадів та й повів їх у світлицю, де лежала хвора дочка. Доторкнулися вони перший раз до дівчини — нічого, другий раз — знову нічого. Побачили злодії, що толку з того мало та давай тікати. А наздогнала їх панська охорона і вкинула до темниці.
Так дід провчив злодіїв.