Колись-то дуже давно, не за нашої пам’яті, мабуть, батьків і дідів наших ще й на світі не було, жив собі один бідняк, якого звали Миколою. Мав він тільки стару хатчину, а в тій хатці повно дітей.
От раз колись пішов Микола з жінкою в ліс: він по дрова, жінка — по ягоди. Коли бачать, багач, у якого Микола чуть не весь рік даром служив, веде з базару корову.
Жінка тут Миколі й шепче:
— Якби нам таку корову, ото було б діткам молоко!
— Цить, жінко, — каже Микола. — Цей хазяїн мені винен, то й корова буде наша.
Оставив він жінку в кущах, а сам пішов на дорогу. Тихцем підійшов до корови, зняв з рогів вірьовку і собі на шию начепив. Корова пішла собі пастися, а Микола йде слідком за хазяїном. Зраділа жінка, бо зрозуміла хитрість чоловіка, і повела корову додому.
А хазяїн ішов і не оглядався. Не знать, чи довго йшов би оце так, та стрів знайомого купця.
— Гей, сусіде! — крикнув той ще здалеку. — За скільки ти взяв цього вола?
Хазяїн і тепер не оглянувся, тільки сердито буркнув:
— Коли ти не відрізниш вола від корови, то хоч помовч.
— Та яка то корова, то віл! — реготався стрічний купець. — Як не віриш, то сам подивися.
Той тоді озирнувся і аж за голову схватився:
— Чорт тя зна що! Купив добрячу корову, а оце таке зробилося з нею.
Купець посміявся та й пішов собі, а хазяїн став серед дороги і не знає, що його робить далі.
— Звідкіля ти тутечки узявся? — питає він Миколу.
— А я й сам не знаю, — каже той, — не помню, щоб ти купив мене коровою.
Хазяїн аж очі витріщив од здивування.
— Як ти став коровою, кажи мені, вражий сину?
— Не знаю, — каже Микола, — але догадуюсь, що прокляла мене одна вдова. Колись я був багатим та скупим, і служила вона в мене задарма пошти весь рік. Я все жалів заплатить їй шо зароблене, і за те вона мене закляла: «Миколо, шоб ти став коровою і був нею поки не виплатиш мені зароблене молоком».
Хазяїн послухав і вилаявся:
— Послав тебе чорт на мою голову і гроші забрав. Іди собі та не роби сміху з мене.
— Що ти кажеш? — витріщився на нього Микола. — Це тобі не обійдеться так легко. Хто чув таке, щоб невинному вірьовку на шию чіпляти? Будеш на суді відповідать за це.
Бачить багатій — біда буде. Заплатив Миколі гроші, щоб тільки той згодився мовчати.
Прийшов Микола додому з повними карманами, а жінка вже й корову подоїла, і молока дітям наливає.
Через якесь там время корова розтелилася, привела теличку. І вигодував Микола другу коровку. Стару вирішив продати.
Пішли вони з жінкою на базар і корову повели. Тільки прийшли, а тут їх обступили з усіх боків купці, бо лучче корови, як у них, ніде не було у той день. Жінка собі торгує, а Микола роздивляється кругом.
Аж тут бачить, іде дивитися на корову її бувший хазяїн. Микола жінці шепнув про це, а сам тихенько вбік. А багач оглянув корову і проказав їй на вухо:
— Що, Миколо, знов тебе продають? Так тобі й нада. Ну я не такий дурний, щоб тебе купити.
І пішов геть. А Микола з жінкою продали корову і повернулися додому раді, що насміялися з багача. І жили ще довго і щасливо.