В старенькій хатинці жила сім’я: тато, мама і двоє дітей, а ще у них був собака. Він був не породистий, і жив у будці біля хатини.
Майже кожен день сім’я влаштовувала свята і збирали до себе усе село.
Зима. Навколо свято Нового року. Все село зібралося у них вдома. Коли свято відсвяткували, усі порозходились по своїм домівках. Темінь по всьому селу. Вмить заскрипів забор, але собака навіть не гавкнув. І знову заскрипів забор, і шум із сараю зник.
На наступний день батько замітив, що зник мішок із зерном. Батько розгнівався і вигнав собаку. Той, як скажений, побіг до лісу. Добігши, засумував. До нього підповз вовк.
— Що? Вигнали? — питає.
— Ага!
— Мене вже давно вигнали, тепер живу тут. Може, якось допомогти?
— Та чи поможеш ти?
Придумали вони план. Вовк неначе б викрадає дитину, а собака бореться з вовком і його знову приймають додому.
На наступний день сім’я пішла поратися, а малий гуляв сам. Вовк швиденько підбігає і хапає малого. Мати кричить! Собака нападає на вовка, борючись за дитину.
Батьки страшенно зраділи і забрали собаку додому.
Той прибіг до вовка і каже:
— Дякую тобі, вовче!
— Ага. Бувай! Та мене не забувай!
— Не забуду!
Вовк і побіг до лісу. А собака живе у селі і так йому нудно, хоть і ситно, що він ні, ні та й подумає: «Лучче б я у лісі з вовком жив!»