Три бажання

Був собі дід і баба і дуже бідно жили. Ні з’їсти, ні спити, як люди, завжди голодні і холодні, а до праці сили не мали. Сиділи та сумували та в віконце позирали, що їм принесе людська ласка. А як світ не без добрих людей, то вони хоч і сиділи весь тиждень напівголодні, але ж в неділю не було ще кого ховати. Бо ще не було того дива, щоб на селі умер хто з голоду. То вже хіба в місті таке часом трапляється.

Ото прийшла до них раз хитрюща баба, а вона була чарівниця. Вони, чим мали, поділилися з нею, та ще й добрим словом прийняли і переночувати дали.

— За те, що ви мене не вигнали серед ночі з хати і останнім шматком поділилися, я вам хочу подякувати, — каже вона на прощання, — я собі піду, а ви загадуйте три рази те, чого ви собі бажаєте, і кожне ваше бажання вмент збудеться. Будете ви до кінця життя свого мене згадувати!

Та й пішла. Сіли старі за столом і почали думати, що б їм таке загадати, щоб їхнє життя, таке злиденне та убоге, зробилося враз сите і розкішне? Поки баба сиділа та міркувала, чого б їй забажати в першу чергу, якого чуда, дід, дуже голодний, сказав, приказуючи:

— Перш за все хочу печеної ковбаси величезний шматок!

Аж тут дивиться, з комина спускається кільце ковбаси завбільшки з мотовило. Та такої рум’яної, аж дух приємний пішов по хаті. Баба глянула і позеленіла від злості через таке мізерне, нікчемне дідове бажання. У неї в голові вже склалися інші: щоб вернути собі молодість, здобути багатства, великі скарби! А тут дід вихопився з своєю ковбасою, як циган на торг з козою або як дурень зі ступою, і запропастив нанівець одне бажання! Не могла бабина душа цього стерпіти.

— А бодай же тобі, йолопе, тая ковбаса та до носа приросла! — вибухнула вона, запалившись гнівом до дідової необачності.

І що ж? В мить одну та ковбаса з комина та до дідового носа цап! — і приросла, мов там і вікувала.

Дивляться вони одне на другого. Що за оказія? Що сталося? Дід, що такий завжди пристойний здавався бабі, неначе і не старий ще, хоч і з сивою бородою, тепер з ковбасою біля носа — то ж чиста мавпа, проява, страхопуд якийсь, що й дивитись гидко, не те що! Сидять обоє і плачуть, що їм тепер робить?

— Ще тільки одне маємо бажання, — каже дід крізь сльози.

— Тільки одне! — каже баба. — Будемо вже тепер загадувати обоє разом.

— А будемо, — каже дід.

— Так, щоб же ота ковбаса та від носа відпала!

Сказала, а та ковбаса хто знає, де й ділась, неначе її язиком злизало! Отут-то вони з тієї досади почали сваритись та докоряти одне одному, хто винен, чого раніш між ними ніколи не траплялось.