Якось восени забрела свиня у ліс. Там вона натрапила на жолуді й почала їх трощити. Наїлася по саме нікуди. Іще б їла, та не було куди. Тоді вона звалилася під дубок і заснула. Як тільки виспалась, то знічев’я почала рити землю під дубком. А на дубі на ту пору сидів кібець. Побачивши неввічливість свині, сказав їй:
— Безтолкова ти тварюко! Що ти робиш, навіщо ти псуєш корінці дуба? Він же може захиріти і засохнути.
— А що мені до того? Нехай сохне, я не жалію. Мені жолуді потрібні, бо я од них жирію.
— Дурна ти скотина, недарма тебе скотиною називають. Ти роззуй очі, підійми вгору пику і побачиш, що жолуді на дубі ростуть. А якщо дуб засохне, то не буде чого їсти.
Засоромилась свиня і попленталась додому.