Солом’яний бичок

Жили собі на світі дід та баба. Баба сиділа вдома, їсти варила, а дід заробляв гроші. Але вони в них довго не затримувались, все проїдали. Баба від самотини та й сказала чоловікові:

— Зроби мені бичка, та осмоли його гарненько смолою. Я його буду пасти та хоч якось буду час проводити.

Нічого старому робити, взяв і зробив бика, та ще й солом’яного. Скоро настав ранок і погнала баба бичка на степок пастись. Сиділа, сиділа та й заснула. Тут прибігає вовк і питає бичка:

— Ти хто такий?

— Я — бичок-третячок, з соломи зроблений та смолою засмолений.

— А в мене щось лапа подерта. Дай мені трохи смоли.

— Бери.

Тут вовк так приклеївся до бичка, що й не відірвати. От звір і потяг бичка до лісу. Баба проснулася, а його немає! Побігла додому і по дорозі побачила бичка з вовком. Гукнула діда. Він забрав хижака та й кинув до клітки.

Погнала пасти баба бичка на другий день. Пасла, пасла, аж поки не заснула. Тут прийшов ведмідь та й каже:

— Ти хто такий?

— Я бичок-третячок, з соломи зроблений та смолою засмолений.

— Позич мені смоли, бо щось в мене спина болить.

— Бери.

Тут ведмідь і приклеївся до бичка, а той поволік його до лісу. Прокинулась баба — нема бичка. Побігла додому і по дорозі побачила бичка з ведмедем. Гукнула діда. Дід побачив це, та й віддер звіра і закинув у клітку.

Погнала баба бичка на третій день. Пасла, пасла, аж поки не заснула. Тут прибігла лисичка і собі до бичка:

— А ти хто такий?

— Я бичок-третячок, з соломи зроблений та смолою засмолений.

— Позич мені смоли, бо нога терпне дуже.

— Бери.

Вхопилась зубами бичкові за спину та й приклеїлась. Ні туди, ні сюди. Тут дід і лисичку зловив та й укинув її до інших звірів.

Прийшла пора і дід почав гострити ножа.

— Нащо? — спитали звірі.

— А це щоб з кожного з вас шкуру здерти та пошити гарний одяг.

— Не ріж нас! Ми тобі за це всякого добра принесемо.

— Ну, дивіться ж мені!

Взяв і повипускав усіх на волю. На другий день прибігла лисиця з курками та птицею всякою, вовк з худобою, а ведмідь — з повними відрами ягід та бочкою меду.

І зажили тоді баба з дідом. Ніхто ще нікого багатшого за них не знав. А бичок так і розтанув на сонці.