Шануй старих — молоді колись тебе пошанують

Жив дідусь довгенько, уже почував себе не досить добре, кепсько, слабенький у всіх відношеннях став, та ще й до того ж був бідним.

Син женився і взяв собі за дружину дівчину Дуню. Невістка спочатку виконувала всі свої обов’язки більш менш добре. Вставала раненько, управлялася по господарству, готувала вчасно сніданок, обід, вечерю. Прала, прибирала в хаті, давала дідусеві їсти. І дедалі робила все це не з охотою, поглядала на старенького якось недобре, і дідусь це став помічати.

Одного разу зайшов до дідуся такий же старенький, як і дідусь Петро, товариш. Але товариш був багатий, були в нього і гроші, і золото, і воли, і корови.

Ось цьому дідусеві Степану і почав жалітись дід Петро:

— До мене невістка чомусь стала грубіше і неуважно ставитись, більше стала мовчати.

Дід Степан вислухав і сказав:

— Я тебе, Петре, виручу, принесу тобі багатенько грошей, і ти будеш їх рахувати, як зайде Дуня до тебе в кімнату. А потім ці гроші мені віддаси, але щоб Дуня про це не знала.

Так було й зроблено, як домовилися. Дід Петро рахує велику купу грошей на столі, а тут заходить невістка. Вона так і ахнула:

— Ну де ж це ви стільки грошей набрали?

— Та у мене вони були, тільки я мовчав.

От тут Дуня стала така добра, лагідна, пече добреньке і смачненьке, розмовляє люб’язно. А дідусь і каже їй:

— Дочко, гроші я закопаю в землю під грушею. Як умру, тоді відкопаєте їх і заберете собі.

Як і домовилися, дід Петро віддав гроші товаришеві, а сам узяв горщик, наклав багна і закопав під грушею. Незабаром дід Петро вмирає. Після похорону доручили батюшці відкопати горщик із грішми. Піп простеляє свою рясу і мовить, високо піднявши горщик вгору:

— Що впаде на рясу, то моє, а що розлетиться, то ваше. (Піп думав, що у горщику гроші).

Коли горщик розлетівся, всі так і ахнули, зніяковіли, всім стало соромно. А невістці найбільше, бо не вміла шанувати свого старого свекра, який багато потрудився на своєму віку, пережив багато труднощів і випробувань, віддав свою любов дітям. Лише тепер невістка усвідомила свою провину, зрозуміла, що треба бути доброю, чуйною, уважною до людей, особливо до старих, безпомічних. Бо ж не дарма в народі кажуть: «Шануй старих — молоді тебе колись пошанують».

От і все. Вам казка, а мені бубликів в’язка.