Одного разу поїхав панський син на полювання. Цілий день стріляв дичину, ганявся за зайцями, вполював лисичку-сестричку, та й не помітив, як заїхав невідомо куди. Зупинив коня і не знає, куди їхати, як вибратися на дорогу.
Поїхав направо — ліс стіною стоїть, наліво повернув — теж ліс, ніде не видно ні дороги, ні стежки.
Так цілу ніч з вечора до ранку блукав по лісові. Кінь його притомився, сам чуть на ногах стоїть, а лісові ні кінці ні краю не видно.
Вранці, коли стало світати, побачив невелику стежечку. Зрадів панич, направив коня по сліду, і вивела його стежка-доріжка із лісу на широке поле. Подивився він навколо і побачив село. Поїхав панич туди, де з труби дим стовпом стояв. «Коли піч топиться, значить хтось в хатинці є», — подумав він.
Прив’язав коня, сам на крильцо піднявся, зайшов в сіни і відкрив двері. Коли бачить із-за ткацького станка дівчина вискочила і за піч заховалась, та й каже звідти:
— Погано, коли двір без вух, а хата без очей. Почекай, паничу.
Панич подумав, що вона божевільна. Потім питає:
— Чи є в тебе рідня, чи ти сама живеш?
— Чому одна? Є у мене батько з матір’ю і брат, тільки сьогодні їх дома нема.
— Де ж вони? — питає гість,
— Батьки пішли в довг плакати, а брат поїхав сто карбованців на п’ятак міняти.
І знову панич нічого не зрозумів. Тоді дівчина пояснила йому, що двір без вух — двір без собаки, а хата без очей — хата без діточок. А про батьків пояснила, що вони пішли на похорон оплакувати покійника. А коли прийде їх черга помирати, то сусіди прийдуть їх хоронити та оплакувати. А брат поїхав на полювання: на п’ятак зайця уб’є, а коня зажене — убиток на сто карбованців.
Повернувся панич додому, а в голові все одно крутилися думки про дивну дівчину.
Тим часом батьки панича подумовували над одруженням сина. Та в голову стареньким не могло прийти те, що син про це вже давно подумав. Стали батьки думати-гадати, як сина відволікти від думок про дивну дівчину. Не хотіли вони мати її за невістку, але знали, що син їх від свого нізащо не відступиться. Тому вирішили позбавитися її за допомогою хитрості.
І сказали вони синові:
— Коли дівчина виконає наші завдання, буде по-твоєму — женись на ній, а не виконає — не жити їй на білому світі.
Та й придумали батьки три завдання: зі стеблини льону наткати полотна на сорочку, із варених яєць вивести курчат, засмажити панові і прибути до них в гості. Та не просто так, а щоб приїхала вона ні в платті, ні без плаття, ні з подарунком, ні без подарунка, ні пішки, ні верхи.
З першими двома завданнями вона впоралась завдяки своїй хитрості, чим дуже здивувала пана, але настав час відвідати майбутніх родичів. Це завдання було самим важким. Призадумалась дівчина, але і тут знайшла вихід із скрутного становища.
Наступного дня сидить пан біля вікна чекає свою гостю, а слугам наказав: як тільки ворота перед дівчиною відкриють, спустити на неї найзліших собак. І ось заходить дівчина. Замість плаття на ній риболовна сітка накинута, отож ні гола, ні одягнена. Поводом дівчина править, зайця поганяє — ні пішки, ні верхи. А в руках у неї перепілка. Тільки кинулися на неї собаки, як вона відпустила зайця, тільки їх і бачили. Вклонилася дівчина панові і простягла йому перепілку:
— Ось мій подарунок.
Хоче пан подарунок взяти, а дівчина пальці розкрила, перепілка і полетіла — ні з подарунком, ні без подарунка.
Зрозумів пан, що не обдурити таку дівчину, погодився на весілля, благословив сина свого та мудру дівчину. Зіграли вони гучне весілля і стали жить-поживать та й добра наживать.