Про заможного пана і грушку

Був собі пан і було у нього багацько грошей. А ховав він їх у дуплі старої груші. Тільки дупло заповнилося до краю, пан вимовив у лиху годину:

— Тепер мені байдуже, нехай хоч дім згорить. У мене є гроші.

Тільки це промовив, почала гроза, вдарив грім і згоріло все панське майно.

А поки горів панський дім і там гасили пожежу, у сусідній садибі баба Килина звернулася до внучки Марічки:

— Піди до кобиці, візьми, візьми копаницю та позгрібай до цеберка дулі під грушею.

Марічка пішла. Бачить а в дуплі повно грошей. Набрала дівчинка повне цеберко та й побігла. Родина зраділа, вирішила, що то їм нагорода за сумлінну працю.

А груша згоріла разом з панським майном. Пан пішов світом жебракувати. Через декілька років повернувся до рідного села, зайшов до сусідів. Попросився переночувати, розповів свою історію. Порадилася дівчинка з бабусею вночі, спекла хліб і напхала у хліб побільше грошей. Говорить до жебрака:

— Кладіть свої крихти та беріть свіженьку паляницю. Віддав пан сухарі, взяв паляницю та й пішов. Іде, а назустріч йому батраки свиней гонять. От він і продав їм цей хліб за мідні копійки. А то були батраки Марійки. Повернулися вони додому і показали дівчині паляницю. Та її впізнала. Зітхнула бабуся та й каже:

— Видно сама доля не хоче, щоб він був багатий.

І більше вони не намагалися допомогти панові.