Про ведмедя

Що ж там казки тієї, з комарів ніс!

Жив собі дід та баба. Так бідненько жили, нема чого й їсти. Дід каже:

— Піду в ліс, да, може, що вб’ю там.

Пішов у ліс. Іде, йде, та натрапив на ведмедя, що спить. Дак він одрубав ведмедеві ногу, приніс додому. Баба її оскубла, шкіру зняла, порубала. Витопила піч, поставила м’ясо жариться. Ну, а сама сидить уже, вовну пряде.

— Будуть, — каже, — чулочки й рукавички тобі, діду, щоб не мерз.

А ведмідь і проснувся. Заболіла нога, дак він проснувся. На трьох ногах по сліду по дідовому й стрибає. Да й дострибав аж у село. Іде да каже:

Гу-уу-у-, гу-у,
На трох ногах іду!
Всі по селах сплять,
Всі по хатах сплять,
Одна баба не спить,
На моїй шкурі сидить,
Мою вовну пряде,
Моє мнясо пряже!
Гу-у, гу-у!

Да дійшов до хати, да в вікно морду встромив, каже в шибку:

— Давай, бабо, мою ногу!

Баба злякалась, дід злякався да під піч позалазили. А в них хатка така поганенька була. Дак ведмідь як дав їй да дав, то розвалив хату, забрав своє м’ясо, і шкіру, і вовну да й пострибав у ліс.

А дід з бабою так і осталися без м’яса.