Жив собі чоловік та жінка. У чоловіка була своя дочка, а в жінки — своя. Ото послали їх у плавню по ожину. Це ягоди такі. Чоловікова дочка була проворна і дуже швидко збирала ягоди. Вже назбирала повен кошик, а сестра її що візьме ягідку, то з’їсть. От і каже чоловікова дочка:
— Ходімо, сестро, додому, поділюсь я з тобою ягодами.
От ідуть та йдуть стежкою, а потім на шлях повернули, а жінчина говорить:
— Ляжемо, сестро, відпочинемо, бо втомилася я дуже.
Полягали. Чоловікова дочка, втомившись, заснула. А жінчина взяла ніж, підкралася й устромила сестрі у серце. Потім вирила яму та й поховала її, а сама пішла додому та й каже:
— Дивіться, скільки я ожини назбирала.
А чоловік і питає:
— А де ж ти мою дочку діла?
— Та іде ззаду.
А тим часом їхали через плавні чумаки та й кажуть:
— Станьмо, брати, отут відпочинемо.
Так і стали. Аж дивляться, над шляхом свіжа могила, а на могилі така гарна калина виросла! Вони вирізали з тієї калини гілочку. Один чумак зробив сопілку та й став грати, а сопілка говорить:
Ой помалу-малу, чумаченьку, грай,
Та не врази мого серденька вкрай!
Мене сестриця з світу згубила —
Ніж у серденько та і встромила!
А другі чумаки кажуть:
— Щось воно та й значить, що калинова сопілка так промовляє.
Відпочили чумаки і поїхали далі. От прийшли вони в село і просяться якраз до того чоловіка ночувати.
— Пусти нас, чоловіче, переночувати. Ми тобі розкажемо пригоду.
Він їх і пустив. Зайшли вони в хату, сів один чумак на лаві, а другий став біля чоловіка та й каже:
— Ану, брате, вийми сопілку та й заграй!
Той вийняв. Сопілка й говорить:
Ой помалу-малу, чумаченьку, грай,
Та не врази мого серденька вкрай!
Мене сестриця з світу згубила —
Ніж у серденько та й встромила!
Тоді чоловік каже:
— Що воно за сопілка, що вона так гарно грає, що аж мені плакати хочеться? Ану дай я заграю.
Чумак і дав йому. А та сопілка говорить:
Ой помалу-малу, таточку, грай,
Та не врази мого серденька вкрай!
Мене сестриця з світу згубила —
Ніж у серденько та й встромила.
А жінка сиділа на печі та й собі:
— Ану лише дай, чоловіче, і я заграю!
Він їй подав сопілку. Вона стала грати, а сопілка говорить:
Ой помалу-малу, матусенько, грай.
Та не врази мого серденька вкрай!
Мене сестриця з світу згубила —
Ніж у серденько та й встромила!
А жінчина дочка сиділа на печі у самому куточку і дуже злякалася, що дізнаються всі правду. А мати і каже:
— А подай їй, щоб і вона заграла.
От вона взяла, аж сопілка їй одказує:
Ой помалу-малу, душогубко, грай.
Та не врази мого серденька вкрай!
Мене сестриця з світу згубила —
Ніж у серденько та й встромила!
От тоді вже всі дізналися, що і як воно трапилось. По чоловіковій дочці обід справили, а жінчину прив’язали до кінського хвоста та й рознесли по полю.
Вам казочка, а мені бубликів в’язочка.