Жив чоловік з дружиною і малою дитиною. Був у них старий собака. Якось чоловік до жінки каже:
— Давай я цю собаку вивезу в поле, бо він старий уже, службу не держить.
Вивіз чоловік собаку та й покинув в полі. Собака жив деякий час там і якось зустрів вовка. Почав жалітися йому, що його вигнали з дому. Вовк подумав та й каже до собаки:
— Твій хазяїн вийде в поле жати жито, покине дитину під снопами, а я її вкраду. Ти її в мене забереш та й повагу в хазяїна заслужиш.
От хазяїн вийшов на поле, покинув дитину під снопами та й косить собі
жито. Вовк вискочив з-під кущів та й вкрав дитину. Біжить він, несе дитину, а тут собака назустріч. Почали вони битись, забрав собака дитину і хазяїну приніс. Той зрадів та й собаку назад додому забрав.
Пройшов час і собака прибігає до вовка та й питає:
— Ти їсти хочеш?
— Хочу, — відповідає вовк.
— У мене сьогодні гості будуть от і поїси, — каже собака.
Гості в хаті празнують, а вовк з собакою під стіл закрались. Собака бере з стола їжу та горілку, а вовк їсть та й каже:
— Зараз співати буду.
Гості співають, а вовк і собі почав.
— У-у-у! — почулось з-під стола.
Гості навтьоки з хати, хто у вікна, хто у двері. Тут собака виганяє вовка з-під стола. Вибігли з хати та й вовк каже:
— Спасибі, ми квити. Якщо в тебе будуть труднощі, то приходь, допоможу.
Вовк пішов до лісу, а собака залишився з хазяїном.