Про роботящу Настю

Жили дід та баба. І було в них три дочки. Дві красиві та ліниві, а третя негарна — Настею звали, але така працьовита, що від хлопців не було відбою.

Одного разу приїхав до їхнього села син багатого чоловіка. Такий красень, як місяць ясний. Сам непосидкий, та й дівчата коло нього вервечкою крутилися. Від дідових красивих дочок хлопець не мав спокою, куди він, туди й вони.

Заповів багач синові три отари овець та десятин п’ять землі, за однієї умови, що той возьме собі за жінку роботливу та красиву дівку з другого села на заздрість вертихвісткам, шо в їхньому селі жили.

Оті дві красуні цілими днями байдикували: їсти не варили, та вони й не вміли, одежу не прали, любили спати та гуляти. А Настя робила всю хатню роботу, поралася по господарству та на городі.

Якось красень, йдучи біля двору старих, примітив, як йому здалося, красиву дівчину, що несла коромислом воду. То була Настуся. Так і не насмілився підійти до неї, а на другий день заслав до її батьків сватів, щоб віддали дівчину, що зустрів учора, коли та несла воду. Сестри-красуні одна поперед одної бігли до жениха та сватів, думали, що то до однієї з них.

Батьки запросили сватів до столу. Дівчата стояли біля припічка, готувалися довбати піч. Та жених сказав:

— Ці дівчата гарні, але тієї, що бачив вчора — немає. Чи є у вас ще дочка?

Батько засовався на лаві та й задумався, що Настя такому красеню зовсім не пара. Але все ж таки він сказав:

— Є в мене, ще одна донька. Вона зараз працює.

Батько покликав Настю. До кімнати зайшла дівчина невисокого росту, з темно-русявим волоссям, кирпатим носиком, в брудній, робочій одежі. Але для багача вона стала найвродливішою.

Забрав її до свого маєтку, отримав те, що заповів йому батько, та й зіграли вони свайбу.

І стали вони поживати, добра наживати!