Колись у давнину у гарному містечку Придніпров’я жив гарний хлопчик Стефан Наливайко: добрий, розумний, сміливий справжній чоловік. Ось наближався день народження Стефана. І одного разу, коли Стефанко повернувся додому, він побачив батька, який стояв біля глиняної хати і чекав на хлопчика.
— Татку, чого це ви тут стоїте, на вулиці дуже холодно, ви ж захворієте! — сказав Стефан, сам тремтячи від холоду.
— Ой, синку мій любий! Тобі вже скоро 18 років, й тому ти маєш зробити те, що робили всі чоловіки нашого роду — знайти Страховисько болотне і виконати його бажання, — сказав батько і дуже підозріло дивився в різні боки.
— Оце тобі на! Де ж я знайду ту химеру, чи як там її? — Стефан був дуже здивований цією новиною.
— Та тихіше ти! А то мати почує і тебе не пустить! Де шукати, зараз скажу. Пам’ятаєш, я тобі казав про ліс, у якому дуб великий стоїть, той, що має дар Божий і може розмовляти та ще й поради давати, — сказав батько, і тут таке почалося…
— Я не зрозуміла! Чого це ви тут вештаєтесь, ніч надворі, ану мерщій до хати! — вискочила мати.
Повечерявши з батьками, Стефан Наливайко весь час думав тільки про Страховисько і про те, як його знайти. Коли настала ніч, Стефанко одягнувся, вийшов надвір і почув гарний, ласкавий голос, який лунав збоку озера Чорного. Люди так його назвали, бо там завжди вода чорна, й до нього завжди страшно підходити.
— Стефане, коханий! Підійди до мене, любий мій, — лунав голос дівчини.
Підійшовши до озера, хлопчина чув, що голос ставав все грубішим і грубішим.
Коли Стефан підійшов, то побачив страховисько. Очі червоні, мов троянди у саду, обличчя так химерне, що навіть страшно туди дивитися.
— Ти хто така, страшна дівчино? — сказав Стефан і все ближче підходив до диво-дівчини.
— Хто я така?! Ти ще й питаєш! Я Страховисько Болотне. Ти маєш виконати має прохання. Я знаю: тобі через тиждень буде 18 років, — сказала Страховисько.
— Ну так, а тобі до цього що? Мені буде 18, а тобі скільки, 118? — Стефан вирішив покепкувати з страховиська.
— Що ти сказав? Ну все, придумала моє прохання. Ти одружишся на мені у день свого народження! — сказала дівчина.
Стефан після цих слів почав дуже хвилюватися.
— Як, одружитися? Я не хочу з тобою своє життя зв’язувати!
— Хм. Не хочеш зі мною одружитися?! Тоді ти будеш проклятий на усе своє життя! Ні одна дівчина за тебе заміж не вийде. Так вирішуй хутчіш, або накладу прокляття на тебе. І до речі, я буду тут лише поки місяць повним не стане, а він стане повним на наступний день після твого народження, — сказала і вже думала йти, але парубок мовив:
— Страховисько, пожалій мене, в тебе все життя позаду , а у мене навпаки — життя тільки починається, — сказав Стефан зі сльозами на очах.
— А мене хто пожаліє? Ні, Стефане Наливайко, ти гарний, сильний, розумний парубок. Якщо ти не одружишся на мені, то пожалкуєш! — сказала дівчина й пішла по воді.
Пішов Стефан до хати і ліг спати, вирішивши, що ранок мудріший за вечір. Зранку Наливайко навіть не повірив у те, що трапилось вночі. Коли парубок хотів підійти до столу, де стояв глечик з варениками, то побачив у вікні гарну дівчину. Вона була, немов лебідка, і ясний промінець прикрашав і без того її гарне обличчя. Хлопець одразу у неї закохався. Він хутко вибіг з хати, але загадкової дівчини вже не було. Замість гарної дівчини там стояло Страховисько болотне:
— Навіть не мрій про неї, бо ти знаєш, в мене залишилося дуже мало часу, наважуйся скоріше! А хоча мені все однаково, не мені все життя неодруженим ходити, — сказало Страховисько і наче скрізь земля провалилося.
Стефан після цього навіть їсти не захотів своїх улюблених вареників. Обміркувавши все, він вирішив піти до дуба, що у лісі знаходиться. Те дерево має дар Божий і може розмовляти. Стефан одягнув свій кожух і пішов. Довго він ішов по стежинці і прийшов до чарівного дуба, що міг розмовляти і поради давати.
— Любий дубе, порадь, що мені робити. Причепилося до мене Страховисько Болотяне і не хоче відчепитися. Хоче, щоб я на ньому женився. А воно ж таке страшне. Що мені робити?
І пролунав з-поміж зеленого дубового листя голос:
— Слухай мене, добрий молодець Стефан Наливайко. Я тобі розповім, хто така ця дівчина, що примушує тебе одружитися.
І почав розповідати дуб Стефанові, що та дівчина, яку він побачив у вікні, і є те саме страховисько. І Наливайко мусить покохати її негарною та злою.
— Ой, що ж тепер мені робити, я її кохаю, дуже сильно! О, дубе премудрий, скажи, де моє кохання неземне? — сказав Стефан з переляканими очима, втративши віру в кохання.
— Стефане Наливайко, слухай. Вона зараз біля скелі Плачучих. Хоче звідти скинутися, тому що ніхто її не покохає, бо на ній прокляття страшне. Хутчіш осідлай того коня, що я тобі дарую. Поспіши, Стефан, ще трішки і ти більше ніколи її не побачиш.
Осідлавши коня, Стефан поскакав до своєї коханої. Наливайко скакав на своєму коні і милувався красою рідного Придніпров’я. І він зрозумів, що цієї краси він ніколи не помічав.
«Які ж все-таки у нас поля, озера, річки, ліса, яке все гарне! — думав парубок. — І чому людина починає все цінувати в останню мить, коли когось вже загубив або починаєш поступово втрачати? Все-таки я сам винен у цьому».
І раптом він побачив, як дівчина підійшла на край скелі і хотіла вже стрибнути, але все-таки він встиг її врятувати.
— Навіщо ти це зробив, все одно мене ніхто не кохає? Навіщо мені жити?! — спитала у Стефана дівчина.
— Навіщо?! Ти ще й питаєш! Я тебе кохаю більш за все! Я тільки зараз зрозумів, що зовнішній вигляд — не головне, головне те, що всередині.
— Та ні, я знаю, що тобі подобається вона, та дівчина з гарною зовнішністю, а не я — Страховисько. Ти, мабуть, і не одружишся на мені, — сказала дівчина і підійшла до краю скелі.
— Ні, стій! Виходь за мене заміж, — сказав Стефан і подумав, що може втратити її назавжди.
— Що ти сказав? Добре, я стану твоєю дружиною, — сказала дівчина, — відійди і заплющ очі, бо я хочу зробити тобі подарунок.
Коли Стефан розкрив очі, то побачив дуже гарну дівчину, ту, яку бачив у себе на подвір’ї. І йому стало все зрозуміло.
Посадив Стефан дівчину на коня, і пішли вони гарними просторами Придніпров’я додому. Там батьки дали їм благословення, й у день народження Стефана Наливайка вони відсвяткували весілля. Молоді жили довго та щасливо.