Про кабана

Жили дід і баба і мали невеличкий городець, хату біля дороги на краю села, садочок і кабанчика. Дід завжди гонив кабана пастися в садок і дивився за ним, щоб він не зрив його.

Ось одного разу до них приїхали онуки Івасик та Оленка. Оленка була менша від Івасика. Дід сказав онукам, щоб вони йшли пасти кабана й доглядати, щоб він не зрив садок. Оскільки Івасик був старший, то він сказав Оленці, щоб вона пасла кабана, а він піде погуляє.

От Івасик загрався і геть забув за Оленку, а коли згадав, то побіг до неї. А як прибіг, то побачив, що Оленка спить, а кабан зрив сад. Івасик розлютився, вдарив сестру і вбив її. Коли збагнув, що накоїв, то вирив ямку і поклав її туди, а на тому місці посадив калину. Сам погнав кабана додому, а дідові й бабі сказав, що Оленка пішла гуляти.

На другий день біля того саду їхали чумаки. Побачивши, як швидко росте калина, вони зупинилися біля неї відпочити і позасинали. А один молодий чумак побачив таку рівненьку лозу, вирізав її та зробив з неї дудочку. Він тільки приклав дудочку до губ, вона й заспівала:

Ой молоденький чумаченьку, не грай,
Серденько не край.
Мене братик убив,
У ямку зарив
І калину посадив
За того кабана,
Що сад зрив.

Ось коли почув це дід, то взяв дудочку, а вона йому так само заспівала. Потім він гукнув бабу, вона їй теж заспівала. Тоді дід гукнув онука і сказав, щоб він заграв, а дудочка заспівала:

Івасику, братику, не грай,
Мого серденька не край.
Ти мене вбив,
В ямку зарив
І калину посадив
За того кабана,
Що сад зрив.

Потім Івасик показав, де він закопав сестру. Дід з бабою її викопали, на щастя, вона була ще жива. Вони її виходили, а Івасика прогнали. От і все.