Жили чоловік і жінка. Їх звали Хвеська і Хвесько. Вони дуже бідували, бо були ледачі. Ось Хвеська каже:
— Хвесько, піди до батьків попроси хоч щось поїсти.
Пішов Хвесько до батьків, а вони дали йому борошна, масла і сиру. Іде Хвесько додому, а лід під ногами так і тріщить. Став Хвесько замазувати тріщини сиром, а зверху маслом і борошном. Прийшов він додому з пустими руками. А Хвеська йому і каже:
— Який ти дурний. Приніс би ти продукти додому, а ми б наварили вареників та й не були б голодні. Іди знову до батьків.
На цей раз батьки дали йому кожух. Хвесько порізав його на шматочки, зварив та й кличе Хвеську їсти. Хвеська полаяла його та знову послала до батьків. Ті дали йому корову. Хвесько залишив корову надворі та й забув про неї. Коли Хвеська запитала, що їм дали, корова вже пропала. Тут Хвеська знову почала повчати чоловіка, що треба було прив’язати корову в стайні та дати їй поїсти.
На наступний раз дали їм дитину. Хвесько посадив її у ночви та ще й сіна поклав. Як побачила це Хвеська, зібралася сама до батьків. А теплого одягу в неї не було. Хвесько закутав її в солому, поклав на сані та й повіз. Але соромно її показувати батькам, тож він залишив жінку надворі. А сам зайшов, нагрівся, наївся та й думає, що далі робити. А тут Хвеська кричить надворі:
— Дайте якусь роботу, дайте, буду працювати й чоловіка заставляти!
Вийшли батьки, взяли Хвеську, нагодували, напоїли та зігріли.
З тієї пори чоловік та жінка взялися за розум. І почали жити, як усі люди.