В одному селі жили собі чоловік і жінка і було в них три дочки. Старшу звали Рябуша, меншу — Копуша, а найменшу — Веселуша. Росли дівчата і не ладили між собою, особливо дві старші з меншою, бо була та весела, добра і красивіша за них.
От якось пішли вони разом купатись на річку. І їх побачив річковий царевич, в якого під водою було своє багате царство. А сам він, коли під водою, то молодий красивий парубок, а коли вийде з води, то стає великим золотим вужем.
Ось понравилась йому дуже найменша із сестер Веселуша. Захотів він її забрать собі у царство і ожениця на їй. Коли ті купались, підкрався до одежі дівчат і украв одіж Веселуші.
Коли дівчата вийшли із води, то старші посміялись із біди Веселуші та й бросили її саму на березі, а самі пішли додому. Тоді виліз Золотий Вуж із кущів і оддав її одіж. А ще сказав хто він і що хоче на їй жениця. А дівчина плаче, не хоче. Почав дарити він їй золото, серебро, а та ні в яку. А коли показав себе, який він справді є красивий, то Веселуша і согласилась.
Жили вони у своєму царстві дуже багато, у великій любові та великих багацтвах. Ось колись Веселуша дуже скучила за своїми рідними та й стала просиця їх одвідать. її милий розрішив. Дав їй дорогі дарунки для рідних і провів із свого царства на берег.
Веселуша принесла свої дари сестрам і батькам, стала розказувать, як їй хорошо живеця із мужем. Тоді, коли нагостювалась, пішла до берега і стала гукать:
— Уже, уже, прийди до мене, мій муже!
І виплив із води Золотий Вуж та й забрав її у царство. Так Веселуша ходила іще скількись там разів до рідних у гості. А якось вернулась до берега і гукнула свого мужа-ужа, а він все не йде та й не йде. Аж тут побачила у траві порубане тіло свого мужа і догадалась, шо то її сестри убили його із великої зависті за щастя Веселуші.
Заплакала дівчина, заридала. І стали сльози на рани вужа литися, і воскресили вони його. І знову стали вони жити щасливо, батьків до себе забрали. А сестер самих оставили, так ті від злості і померли. Бо злі люди щасливими не бувають.