Жив чоловік та жінка, і була в них дочка. Жили хороше. Через деякий час жінка вмерла. Пожурився-пожурився чоловік, а через деякий час женився. Взяв жінку, а в неї була дочка Мотря. Наче зразу було хороше, а потім незлюбила жінка падчерку, заставляла все робити. Була в падчерки корова Марта, яку вона дуже любила.
Одного дня погнала дівчина її пасти, а мачуха надавала їй багато роботи. Пасе дівчина корову та плаче. А корова питає:
— А чого ти плачеш?
А дівчинка, відповідає:
— Як же мені не плакати, мачуха багато роботи надавала.
— Не журись, лягай спати. — каже корова.
Лягла дівчина спати, проснулась, а все вже зроблено. Взяла корову та й пішла додому. Мачуха питає:
— Все зробила?
— Все, матінко, — відповідає падчерка.
На другий день вона ще більше роботи дає, А свою дочку посилає за нею, щоб та прослідила. Корова підмітила і зробила так, що мачухи дочка заснула.
Приходять вмісті додому, а мачуха питає:
— Ну, що прослідила?
А та реве:
Заснула, проспала.
Наступного дня погнала Настя оп’ять корову пастися. Мотря тайком, тайком та й прослідкувала. Приходе додому та й каже мамі, що корова помагає Насті робить роботу.
Мачуха наказала батькові зарізати корову. Батькові шкода було різати корову, але нічого не поробиш, мачуха їдлом їла. Та нічого робити взяв та й зарізав.
Настя плакала за коровою дуже-дуже. Взяли й м’ясо, а Настя не хотіла їсти м’яса подруги.
Вона визбирала кісточки та й закопала під сухим деревом, Вранці встала, дивиться, виросло велике гарне дерево. І те дерево допомагало дівчині до тих пір, доки вона заміж не вийшла.
Вийшла вона заміж і дерево пропало з двору батька. Та не пропало, а перейшло на подвір’я, де вона жила з чоловіком. Так воно й допомагало молодятам в усьому.