Про царя і монаха

Був собі один дуже багатий монах. Побачив цар, що він багатий і думає: «Я його візьму і розорю!»

Іде він, монах сидить коло воріт. Цар і каже:

— Добрий день, монах!

— Добрий день, Петре Перший (його Петро І звали).

— А що це ти робиш?

— Відпочиваю!

— Ну, — каже цар, — так, якщо не одгадаєш три загадки, то тебе розорю. Я буду їхати назад і якщо ти не одгадаєш їх, то горе тобі. Перша загадка: куди глибше — вверх чи вниз?

Той думає: «Куди ж це глибше?!»

— Друга: скільки зірок на небі? А третя — що я думаю?

Ну, значить, монах сів та й плаче, як же він їх відгадає. Але дивиться, іде мельник, п’яний, як чіп, співає. Він до нього каже:

— Мельнику! Я тобі дам мішок золота, тільки ти відгадай таких три загадки!

І він сказав, які то загадки. Мельник почухав потилицю та й каже:

— Тьху!!! Це дуже просто, розгадати твої загадки. Давай мішок золота.

— Я дам. Значить так, буде їхати тут Петро І. І буде питати, а я ж відповідей на загадки не знаю.

Вони там собі побалакали, аж бачать, їде цар. А мельник наклав на себе рясу монаха та й сидить. Цар не знає, що це мельник п’яний, під’їжджає ближче і каже:

— Ну що, монах відгадав!?

— Одгадав, Петре Перший.

— Так куди ж глибше — вверх чи вниз?

— Вниз, — каже.

— Як знаєш?

— Тещу поховали, вже років з 30 немає її. Значить глибоко, бо поки прийде...

— Ну, добре! — каже цар, — А скільки ж зірок на небі?

— Один мільйон триста тисяч!

— Брешеш! — закричав цар!

— Не вірите, перерахуйте!

— Ну, добре, а вгадай, що я думаю?

— Ти, — каже, — таку дурницю думаєш.

— Що? — скрикнув цар.

— Ти думаєш, що я монах, а я мельник.

І скинув рясу.

— Тьху ти, — мовив цар та й поїхав собі.