Був собі дід і баба, була в них курочка Ряба.
Пішла курочка на город порпастися і випорпала біб. Принесла той бобик до діда з бабою. Взяв дід той бобик і посадив в хаті під лавкою. Росте бобик, росте, виріс до лавки і вже нема місця далі рости.
Каже баба до діда:
— Верти, діду, діру в лавці, щоб бобик мов місце рости далі.
Вивертів дід в ловці діру, росте бобик, росте, виріс до стелі. Каже баба до діда:
— Верти діду в стели діру.
І вивертів дід в стели діру. Росте бобик далі і виріс аж до стріхи. І знов каже баба до діда, щоб вертів діру в стрісі. Дід так і зробив, вивертів діру в стрісі, і вже бобко росте далі. Виріс бобко аж до неба. Дивляться дід з бабою, що бобик виріс аж до неба, і каже баба до діда, що хоче лізти до неба.
Поставив дід драбину до хати, і полізла баба перша, спочатку на хату, а з хати на бобка. Взяла з собою ще й ночви. За нею поліз дід, за дідом внучка, за внучкою собачка, далі кицька і мишка. І коли вони вже вилізли дуже високо, у бобка стебло не витримало такого тягару, хруснуло і зламалося. Вони всі попадали на долину, і дуже довго сміялися та за боки трималися.