Про бідного чоловіка

Побралися юнак і дівчина. Була страшна бідність, це ще за кріпацтва. Осталася у жениха стара хата. Трималась хата, доки появилось двоє діток.

Однієї ночі упала стіна. Плачуть батько й мати. Чують голос долі:

— Змолоду погорюєш — на старість добре жити будеш.

На ранок пішла сім’я по миру. Йшли, йшли, сіли в полі відпочити. Діти потомилися. Іде пан шляхом. Його вразила врода жінки. Привітався. Розпитує.

— Йдемо у світ. Нічим жити, — говорить йому чоловік.

Пан вирішив купити жінку.

— Я обох виручу, — говорить він, — за ці гроші побудуєш хату, заведеш хазяйство, матимеш сім’ю. А жінку віддай мені. Попанує в мене.

Жінка не рішалась. Чоловік думає: «Я бідний. Помруть діти і жінка».

— Поживи хоч ти, — говорить жінці.

Вона погодилась. Пан на радощах дав рукавець золота. Чоловік плаче над дітьми, а тут орел де взявся. Схопив торбу з золотом і поніс.

Чоловік зостався з дітьми. Розгубився, йде із сльозами до села. Під селом яр і діти бояться йти. Взяв батько дівчинку на руки, поніс через яр, а хлопчик лишився. Доки вернувся — хлопчика вовк украв. Кинувся наздоганяти, та вовка не доженеш. Поки повернувся, дівчинку другий вовк поніс.

Пішов далі від свого горя. В степу стояла економія. Пан найняв чоловіка овець пасти. Виснажений, залишився. А панові білі овечки, погано окуповувались. Ось сказав він чоловікові:

— Що за рік дадуть білі овечки — те твоє. А що дадуть чорні — то моє.

Стали білі овечки окочуватися краще, ніж чорні. Пан вирішив розщитати наймита.

— Бери білих овечок і йди.

Білі овечки розбіглись. Не може чоловік з ними нічого зробить. Ледве догнав до села. Говорить господарю:

— Не можу удержати овець.

А той йому:

— Якось відбили люди дівчинку у вовка. Найми дівчинку.

Побачив чоловік її і пізнав свою дочку. Гонять овець удвох. У селі зупинились.

— Аби мені підпасича, — говорить чоловік до хазяїна, — давно колись відбили люди хлопчика у вовка. Бери його, він сирота.

Впізнав сина чоловік, зрадів. Майже ціле літо гнали овець утрьох. Притомились. Звернули в економію. Батько питає робітника:

— Спитай у пана, чи не купить моїх овець.

— Пан помер, — відказав робітник.

Вийшла пані, пізнала свого чоловіка:

— Будеш мені за хазяїна і за пана.

Став чоловік хазяйнувати. А неподалік дуб стояв старий. Спиляли якось дуб, а на ньому гніздо було. А з гнізда випав рукавець із золотом...