Принцеса на горошині

Жив колись один принц. Захотілося йому одружитися з принцесою, та тільки зі справжньою. Об’їздив принц увесь світ, щоб знайти таку, яку хотів для себе наречену, та так і не знайшов. Принцес на світі було багато, та чи були вони справжніми, він ніяк не міг зрозуміти.

От повернувся він додому, та такий сумний. «Нема, видно, на світі тої одної, моєї обраниці», — все думав принц.

Якось одного вечора розгулялася страшенна негода, гуркотів грім, блискавка щораз розривала небо, а дощ лляв, як із відра. Страх та й годі!

Раптом хтось постукав у міську браму. Сторожа поспішала до воріт, щоб дізнатися, хто то в таку негоду подорожує.

За брамою стояла дівчина, як виявилося пізніше, принцеса. А який же в неї був вигляд! Вода збігала по її косах, по платтю, на кінчики туфельок, які так уже забруднилися, що й не видно було, якого вони кольору. Коли дівчина переступила поріг палацу, то повідомила короля та королеву, що вона принцеса.

— Про це ми вже самі дізнаємося, — сказала дівчині королева і вийшла із зали.

Королева поспішила до спальні, в якій мала спочивати незнайомка і наказала служниці принести горошину. Королева власноруч поклала маленьку горошину на дошку ліжка і з допомогою служниці намостила на ліжку ще двадцять матраців. У цій кімнаті дівчина мусила провести ніч. Вранці її спитали, як вона спала.

— Ой, дуже погано! — відповіла вона. — Цілісіньку ніч я не стулила очей. Щось тверде було у моєму ліжку, тепер все тіло болить. Просто страх, як болить!

Тоді всі зрозуміли, що ця дівчина, яка потрапила до їхнього королівства в таку негоду, виявилася справжньою принцесою. Вона відчула малесеньку горошину через таку кількість матраців! Здивувалися всі, і король, і королева, і принц, і служники. Але найбільше задоволений був саме принц, тому, що він нарешті знайшов собі наречену.

У королівстві святкували пишне весілля. Принц і принцеса були щасливими молодятами. А що ж з горошиною?! Вона потрапила в музей королівства, де й зараз знаходиться, якщо її ніхто не взяв.